Broschüre - Sonja Longolius

Transcrição

LEMBERGLVIVЛЬВІВ
JÜDISCHE ERINNERUNGSORTE IN LEMBERG – EINE BESTANDSAUFNAHME JEWISH SITES OF
MEMORY IN LVIV – A SURVEY ЄВРЕЙСЬКІ МІСЦЯ ПАМ’ЯТІ У ЛЬВОВІ – ІНВЕНТАРНИЙ ПЕРЕЛІК
hk
a
Schul“ Former Hasidic Synagogue “Jacob Glanzer
Schul” Колишня хасидська синагога “Якоб
Глазнер Шул”
6 Ehemalige chassidische Schul: „SchleyenSynagoge“ Former Hasidic Schul: “SchleyenSynagogue” Колишня хасидська школа:
“Синагога Шлейена“
7 Heutige Synagoge in der Br.-Mychnovskych-Straße
Today’s synagogue in Br.-Mykhnowskykh-Street
Сучасна синагога на вул. Братів Міхновських
8 Mahnmal für die Opfer des Lemberger Ghettos
Memorial to the Victims of the Lviv Ghetto
Ruska
2
1
wa
Walo
alna
Pidw
jska
jewre
Staro
ejna
Muz
a
row
ska
us
c
o
Fed
Rynok
t
Galy
2
Wirmenska
ska
5 Ehemalige Chassidische Synagoge „Jacob Glanzer
I. Honty
kiw
Kra
4 Ehemalige Reformsynagoge („Tempel“) Former
Reform Synagogue (“Temple”) Колишня
Реформована синагога (“Храм”)
Chmelnyzkoho
3 Ehemalige Große Vorstadtsynagoge Former Main
District Synagogue Колишня Велика синагога
передмістя
B.
ka
ts
2 Ehemalige Synagoge „Goldene Rose” Former “Golden Rose” Synagogue Колишня синагога “Золота
роза”
Staryi
4
Rynok
ody
Ko
sti
1 Ehemalige Stadtsynagoge Former City Synagogue
Колишня синагога
na
tral
Tea
yte
cha
s
er
ts
wy
zke
Mi
iw
Un
a
S am
kow
a
Uschhorodska
Lesi Ukraink
i
wob
ka
Ho
ro
li
ien
Oh
Hnatiu
ka
12
Kurbas
Hrebinky
Torhowa
kt S
s pe
pro
Tyktor
ody
7
3
Sianska
Stara
wob
nka
zka
odo
Hor
Wesela
ma
Schew
tsche
Lasnewa
11
a
ozk
d
o
i
r
Ho Mentsynsk
lejche
16 Kwitnia
Schpytalna
6
13
kt S
s pe
pro
om-A
Schol
a
Klepariwsk
9
a
Rapoport
700-ryt
schia L
wowa
Balabana
Kulischa
10
Dscherelna
Ba
sar
na
8
Plac. Sv. Teodora
5
Krakauer Vorstadt
Cracow district
Кракiвське передмістя
Altes Jüdisches Viertel
Old Jewish Quarter
Старий єврейський квартал
Пам’ятник жертвам замордованим у
львівському гетто
9 Ehemaliges Jüdisches Krankenhaus Former
Jewish Hospital Колишня єврейська лікарня
10 Krakauer Markt Cracow Market Краківський ринок
11 Kaufhaus „Magnus“ Department store “Magnus”
Універмаг “Магнус“
12 Ehemaliges „Neues Jüdisches Theater”
Former “New Jewish Theater” Колишній “Новий
єврейський театр”
13 Viadukt Viaduct Віадук
EDITORIAL
Lemberg war über Jahrhunderte hinweg ein Zentrum des europäischen Judentums. Bis zum
Zweiten Weltkrieg war rund ein Drittel der 350.000 Stadtbewohner jüdisch. Die deutsche
Besatzungszeit von 1941 bis 1944 überlebten nur 3.400 Juden.1 All die anderen wurden in Ghettos,
Arbeits- und Vernichtungslagern ermordet. Wer erinnert sich heute dieser Menschen? Wie
und wo findet die Erinnerung statt? Diese Broschüre macht sich auf die Suche nach jüdischen
Erinnerungsorten in Lemberg und untersucht, wie heute der ermordeten Juden gedacht wird.
Erinnerungsorte, das sind nicht nur geografische Plätze, sondern allgemein Räume, an denen
sich Erinnerung manifestieren kann, wie etwa Literatur, Film oder auch die Presse. So besuchten
PREFACE
Over a period of many centuries, Lviv was a center of European Jewry. At the start of World
War II, the city had a population of 350.000 of which approximately one-third was Jewish. Only
3.400 people survived the German occupation between1941 and 1944.1 The others were all
murdered in ghettos, work or extermination camps. Who remembers these people? How and where
does the remembrance take place? This brochure is conceived as an initial step in the search
for Jewish sites of memory in Lviv and examines how the murdered Jews are remembered today.
ПЕРЕДМОВА
Упродовж століть Львів був центром європейського єврейства. До початку Другої
Світової війни третину його населення (тоді у Львові проживало 350.000 людей) становили
євреї. Німецьку окупацію 1941-1944 рр. пережили тільки 3.400 євреїв.1 Всі інші загинули в
ґетто, таборах смерті та на примусових роботах. Хто памʼятає сьогодні про цих людей?
Де і в який спосіб реалізується ця памʼять? У цьому буклеті ми спробували відшукати
єврейські місця памʼяті у Львові і дослідити, як сьогодні згадують у Львові закатованих
євреїв.
3
wir nicht nur die Ruinen und leeren Plätze, wo einst Synagogen und jüdische Institutionen standen,
sondern sprachen auch mit Vertretern der heutigen Jüdischen Gemeinde und kulturellen Organisationen über ihre Vorstellungen von Gedenken. Ergänzend untersuchten Bozhena Pelenska und
Viktoriya Yakovlyeva die örtliche Presse nach der Rezeption jüdischen Lebens und dem Umgang
mit der Erinnerung im heutigen Lwiw.
Unsere Bestandsaufnahme soll dazu anregen, selbst auf Spurensuche zu gehen. Die Broschüre
dient als erste Einführung in ein Thema, das zukünftig einer größeren europäischen Aufmerksamkeit bedarf. Dafür hoffen wir einen bescheidenen Anstoß gegeben zu haben. Die Veröffentlichung wurde durch eine Förderung der Geschichtswerkstatt Europa der Stiftung „Erinnerung,
Verantwortung und Zukunft“ und der Robert Bosch Stiftung ermöglicht, der wir an dieser Stelle
herzlich danken. Sie entstand in Zusammenarbeit mit der Ausstellung „Wo ist Lemberg?“ 2 der
Stiftung Neue Synagoge Berlin – Centrum Judaicum, die vom 2. September 2007 bis zum 6. Januar
2008 in Berlin gezeigt wurde und im Herbst 2008 auch im Zentrum für Stadtgeschichte Ostmitteleuropas in Lemberg zu sehen sein wird.
1
Izabela Kazejak et al: „Neubeginn nach der
Shoah. Jüdisches Leben in Lemberg nach 1945“,
in: Eine neue Gesellschaft in einer alten
Stadt – Erinnerung und Geschichtspolitik in
Lemberg anhand der Oral History,
hg. v. Lutz Henke et al, Wroc law 2007, S.180.
2
Vgl. www.lemberg-ausstellung.de
(Stand: 08.07.2008) und den Begleitband:
„Lemberg – Eine Reise nach Europa“,
hg. v. Hermann Simon, Irene Stratenwerth und
Ronald Hinrichs, Berlin 2007.
Sonja Longolius und Katharina Schubert
Projektmitarbeiterinnen der Stiftung Neue Synagoge Berlin – Centrum Judaicum
Місця памʼяті – це не лише географічні
обʼєкти. Памʼять може проявлятися і в
інших сферах – в літературi, кіно чи пресi.
Тому ми вивчали не лише руїни та порожні
місця, де колись стояли синагоги та
інші єврейські будівлі, а й розмовляли із
представниками єврейської громади
та єврейських культурних обʼєднань. Нас
4
цікавило уявлення про памʼять. Божена
Пеленська та Вікторія Яковлєва дослідили
рецепцію єврейського життя у Львові та
памʼять про нього на матеріалі локальної
преси.
Наш інвентарний перелік має спонукати
до власних пошуків. Це видання – лише вступ
до теми, яка заслуговує більшої уваги
європейської громадськості. Сподіваємося,
що наш буклет буде таким імпульсом.
Видання буклету стало можливим завдяки
фінансовій підтримці «Історичних
майстерень «Європа» фонду «Памʼять,
відповідальність і майбутнє», а також
фонду Роберта Боша, яким ми щиро дякуємо.
Буклет підготовлений у співпраці із
Sites of memory are not only geographical places, they are abstract spaces in which remembrance can manifest itself such as literature, film or also the press. As a result, we did not only visit
ruins and void places, we also interviewed Jewish community and cultural organizations about
their conception of remembrance. In addition, Bozhena Pelenska and Viktoriya Yakovlyeva took a
look at the local press with regard to the acknowledgement of Jewish life and how they handle
remembrance in present-day Lviv.
Our survey is designed to motivate an autonomous searching for traces. The brochure serves
as an introduction into a theme that requires more European attention in the future. To this effect,
we hope that we have been able to give a modest stimulus. We would like to acknowledge our
thanks to the Geschichtswerkstatt Europa of the Stiftung “Erinnerung,Verantwortung und Zukunft”
(Remembrance, Responsibility and Future) in cooperation with the Robert Bosch Foundation
whose sponsorship has made this brochure possible. This publication was created in cooperation
with “Wo ist Lemberg?”2 an exhibition by the Stiftung Neue Synagoge Berlin – Centrum Judaicum,
which was on display in Berlin from September 2. 2007 to January 6. 2008, and will also be shown
in the Center for Urban History of East Central Europe in Lviv in Autumn 2008.
1
Izabela Kazejak et al: “Neubeginn nach der
Shoah. Jüdisches Leben in Lemberg nach 1945”,
in: Eine neue Gesellschaft in einer alten Stadt?
Erinnerung und Geschichtspolitik in Lemberg
anhand der Oral History, hg. v. Lutz Henke et al,
Wroc law 2007, p. 180.
2
Cf. www.lemberg-ausstellung.de (Updated:
08.07.2008) and the companion volume:
“Lemberg – Eine Reise nach Europa”, published
by Hermann Simon, Irene Stratenwerth,
and Ronald Hinrichs, Berlin 2007.
Sonja Longolius and Katharina Schubert
Project coodinators Stiftung Neue Synagoge Berlin – Centrum Judaicum
виставкою «Де Львів?»2 фундації «Нова
Синагога Берлін – Центр Юдаїки». Виставка
експонувалася в Берліні з 2 вересня 2007 р. по
6 січня 2008 р. З осені 2008 р. виставку можна
буде оглянути у Центрі міської історії
Центрально-Східної Європи у Львові.
Соня Лонґоліус і Катаріна Шуберт
Учасниці проекту фундації Нова Синагога
Берлін – Центр Юдаїки
1
Ізабела Казеяк та ін.: ”Новий початок після
Шоа. Єврейське життя у Львові після 1945 р.“,
в: Нова громада у старому місті – спогади та
політика історії у Львові на матеріалі усної
історії. вид. Луц Генке та ін., Вроцлав 2007, с. 180.
2
Пор. www.lemberg-ausstellung.de (станом на
5
6
Katharina Schubert
Катаріна Шуберт
LEERSTELLEN IM GEDÄCHTNIS DER STADT
Wo ist das jüdische Lemberg? Wo sind seine etwa 45 Synagogen und Bethäuser, die
hier bis zum Zweiten Weltkrieg existiert haben sollen? Auf den ersten Blick scheint jede
Spur dieses religiösen Lebens getilgt, trotz all der historischen Bausubstanz, die sich
in dieser Stadt über Jahrhunderte erhalten hat. Auf den zweiten Blick aber lassen sich
Spuren finden, erzählen Lembergs Straßen und Häuser, Höfe und Plätze doch etwas von
der reichen jüdischen Geschichte der Stadt – und fordern uns auf, mehr herauszufinden.
VOIDS IN THE MEMORY OF THE CITY
Where is the Jewish Lviv? Where are the approximately 45 synagogues and temples
that are supposed to have existed here before World War II? At first glance it seems as
though every trace of this religious life has been extinguished, in spite of the substantial
historic structure that has been preserved over the course of centuries. However you
can find traces if you take second glance; Lviv’s streets and houses, courtyards and
squares give evidence of the affluent Jewish history of the city and invite us to find out
more.
ПРОГАЛИНИ У ПАМ’ЯТІ МІСТА
Де є єврейський Львів? Де сорок п’ять синагог та домів молитви, які існували тут
до початку Другої світової війни? На перший погляд, може видатися, що від цього
Львова нічого не залишилося, незважаючи на історичну забудову, яка вціліла на
протязі століть. Придивившись уважніше, знаходимо деякі його сліди. Львівські
вулиці і будинки, подвір’я та площі розповідають про багату єврейську історію міста
– і спонукають нас, продовжити наші пошуки.
7
Auf den Fundamenten der ehemaligen
Stadtsynagoge, erbaut um 1799-1801.
Wul. Starojewrejska 54. A.S., 2007.
On the foundations of the former City
Synagogue, built approximately 17991801. Starojewrejska Street 54.
A.S., 2007. На фундаменті колишньої
синагоги, збудованої в 1799-1801. Вул.
Староєврейська 54. А.С., 2007.
Ein Spaziergang durch Lemberg beginnt fast zwangsläufig in der Altstadt, die früher einmal
die Neustadt war. Sie entstand nach dem großen Brand von 1350. Südöstlich der ursprünglichen Stadt-Ansiedlung wurde um den noch heute bestehenden Ringplatz (Rynok) herum ein
schachbrettartiges Muster rechtwinklig verlaufender Straßen angelegt. Den innerhalb der
Stadtmauern wohnenden Juden verlieh König Kasimir von Polen Ende des 14. Jahrhunderts
das Privileg, am Fernhandel teilzunehmen.1 Jüdische Händler zählten bald zu den wohlhabenden Bürgern der Stadt und wohnten vor allem südöstlich des Rynok in der „Alten Jüdischen Straße“ (wul. Starojewrejska). Folgt man dieser Straße bis zu ihrem Ende an der Stadtmauer, gelangt man zu den Ruinen ihrer ehemaligen Gotteshäuser. Zwischen den Häusern, in
den Gassen und Geschäften rund um die Alte Jüdische Straße muss einst drangvolle Enge
geherrscht haben. Dies war die Domäne der Straßenhändler und Marktfrauen. Aber auch
gelehrte Männer eilten zur Synagoge oder in eins der Lehr- und Bethäuser am Ende dieser
Straße, um Gericht zu halten, zu lesen und zu diskutieren. Die Frauen nahmen denselben Weg,
um das rituelle Bad, die Mikwe, zu besuchen. Manche Hauseingänge zeigen noch heute die
schmale, rechteckige Einbuchtung am Türpfosten, wo einst eine Mesusah 2 angebracht war, das
Kennzeichen eines jüdischen Heims.
Die Alte Jüdische Straße endet heute auf einem öden Platz. Von der großen Stadtsynagoge,
die hier bis 1942 stand, ist nur noch ein gemauerter Grundriss zu erkennen. Rechterhand ver8
A walk through the streets of Lviv almost always begins in the old city formerly known as
the new city. It was founded after the great
fire of 1350. Streets were laid out in a checkered pattern at a right angle to the still existent Rynok, or Market Square, which made up
the heart of the old city, to the southeast of the
original town settlement. At the end of the
14th century, King Kasimir of Poland granted
the Jews who lived within the town walls the
privilege of taking part in foreign trade.1 Jewish merchants soon belonged to the wealthiest citizens of the town and generally lived
southeast of the Rynok in the “Old Jewish
Street” (Starojewrejska Street). By following
this street until it ends at the town wall, you
will reach the ruins of their former temples.
The space between the houses, in the alleys
Пішохідна прогулянка по Львову завжди починається у середмісті, яке свого часу було
новим центром Львова. Середмістя постало після пожежі 1350 р. На південний схід від
місця найдавнішого поселення було закладено площу Ринок і сітку вулиць, які поділили
місто на великі квартали, помережані сіткою менших вулиць. Євреї, котрі мешкали в
«місті в мурах» отримали в кінці 14 сторіччя від польського короля Казимира Великого
привілей на торгівлю з Далеким Сходом.1 Єврейські купці належали до найзаможніших
городян і мешкали в основному в районі теперішньої вул. Староєврейської. Якщо пройти
цією вулицею до самого кінця, до того місця, де вона впирається у міські мури, можна
побачити руїни єврейських культових споруд. Можна уявити собі тісняву, яка панувала
між цими будинками, на вузьких вуличках та у маленьких магазинчиках цієї дільниці. На
вулицях жваво торгували різноманітним крамом. Водночас, тут можна було зустріти
освічених чоловіків, які поспішали до синаноги, дому молитви чи єврейської школи, на
засідання суду, читання Тори чи теологічну
дискусію. Були тут також і жінки, які прямували до мікви, щоб прийняти ритуа-льну
ванну. Ще і сьогодні справа від вхідних дверей до деяких будинків можна побачити
прямокутну заглибинку. Колись тут була
мезуза2,яка позначала єврейську домівку.
Сьогодні вул. Староєврейська закінчується порожньою площею. Від великої
міської синаноги, яка стояла тут до 1942 р.,
залишився лише протрасований фундамент.
З правого боку вигляд на залишки іншої
9
Eingang zur ehemaligen Synagoge
„Goldene Rose” oder „Turei Zahav
(TaZ-) Synagoge“ (Hebr.: Goldenes
Tor), erbaut 1582. Hinterhof des Hauses
wul. Fedorowa 29. A.S., 2007.
Entrance to the former “Golden Rose”
Synagogue or “Turei Zahav (TaZ-)
Synagogue” (Hebrew: Golden Gate),
built in 1582. Courtyard of the house
located in the Fedorowa Street 29.
A.S., 2007. Вхід до колишньої синагоги
“Золота роза” або “Turei Zahav (TaZ-)”
(євр.: Золоті ворота), збудованої
1582. Задній двір будинку по вул.
Федорова 29. А.С., 2007.
Nordwand der ehemaligen Synagoge
„Goldene Rose“. Wul. Starojewrejska
33. A.S., 2007. North wall of the former
“Golden Rose” Synagogue. Starojewrejska Street 33. A.S., 2007. Північна
стіна колишньої синагоги “Золота
роза”. Вул. Староєврейська 33.
А.С., 2007.
10
sperrt ein Wellblechzaun den Blick auf die Überreste des Gebäudekomplexes, zu dem einst eine
weitere Synagoge, die berühmte „Goldene Rose“ gehörte. Nur über den Hinterhof eines Hauses
in der nächsten Querstraße, der wul. Fedorowa, gelangt man zu ihrem ehemaligen Eingang, einer
unscheinbaren Tür in einem verwahrlosten Hof. Vom Innenraum der Goldenen Rose sind nur
zwei Spitzbögen mit vermauerten Fensterbuchten an der Nordwand erhalten. An den benachbarten Hauswänden und dem äußeren Zaun sind antisemitische Schmierereien zwar oberflächlich übertüncht worden, doch immer noch zu erkennen. Aber auch ein deutliches „Nazis
raus!“ hat jemand hinzugefügt. Seit 2006 schützt der Blechzaun die Ruine der Goldenen Rose
vor Verunreinigungen durch alkoholisierte Besucher und vor antisemitischen Schändungen.
Er versperrt aber auch den Zugang zu einer Gedenktafel, die durch die Lemberger Jüdische Gemeinde 1992 hier angebracht wurde: Auf Ukrainisch, Englisch und Jiddisch erinnert sie daran,
dass die Jahrhunderte alte Synagoge zwischen 1941 und 1942 von den Nazis zerstört wurde.
and stores around the Old Jewish Street must have been cramped and narrow at the time. This
was the domain of the street merchants and market women. But scholars also hastened to the
synagogue, or into one of the temples or “Lehrhaus” at the end of this street, to hold court, to
read and to discuss. The women took the same path to visit the mikva, the ceremonial bath. In
some entrances one can still discern the narrow, rectangular recess on the doorpost where a
mezuzah2 had once been affixed, the symbol of a Jewish home.
Today the Old Jewish Street ends in a barren square. The large “Stadtsynagoge” (City Synagogue) that stood here until 1942 can only be made out by the outline of the stone walls. A sheet
metal fence at the right obstructs the view of the ruins of a building complex that once
belonged to a further synagogue, the famous “Golden Rose”. Its former entrance, an inconspicuous door in a neglected courtyard can only be reached through the court of a house in the next
crossroad, the Fedorowa Street. Two four-centered arches with masoned window coves on the
North Wall are all that is left of the interior of the Golden Rose. Anti-Semitic slogans smeared
on the walls of the adjacent houses and the exterior wall have been superficially whitewashed,
but they are still recognizable. But someone
has also added a clear “Nazis get out!” The
sheet metal fence has been protecting the
ruins of the Golden Rose against alcoholized
visitors and anti-Semitic desecration since
2006. But it also obstructs access to a plaque
affixed by the Jewish Community of Lviv in
1992: written in English, Ukrainian and Yiddish this plaque is a reminder that the Nazis
destroyed the century-old synagogue between
1941 and 1942.
The fence also conceals something else:
the fact that the Golden Rose plays an important part in Jewish life in Lviv again today.
будівлі, відомої колись синагоги «Золота Роза» затуляє металевий паркан. Зайти до
колишньої синагоги можна через браму будинку на вул. І.Федорова, яка перетинається із
вул. Староєврейською. Через непоказні двері можна потрапити у занедбаний внутрішній
дворик. Від самої «Золотої Рози» уціліли лише дві арки із замурованими віконницями з
північного боку. На стінах сусідніх будинків та на паркані видно антисемітські вислови,
частково замальовані фарбою. Є також напис німецькою:“Nazis raus!” З 2006 р. металевий
паркан захищає руїни «Золотої Рози» від алкоголіків, бомжів та вандалів-антисемітів.
Водночас він перекриває доступ до пам’ятної таблиці, яка була встановлена тут єврейською
громадою у 1992 р. Напис на трьох мовах - українській, англійській, та гебрейській нагадує про те,що кількасотлітня синагога була зруйнована нацистами в 1941-42 рр.
І ще дещо приховує цей паркан від стороннього ока: сьогодні Золота Роза знову є
важливою складовою єврейського життя Львова. На невеличкій площі між входом,
північною стіною та парканом,члени єврейської громади збираються для молитви та
на свята. На вулиці І. Федорова 29 працює
представництво “American Union of Councils
for Jews in the Former Soviet Union”. Голова
львівського представництва цієї організації, львів’янин рабин Мейлах Шейхет поставив собі за мету відбудувати «Золоту Розу».
Для нього – людини, яка свідома своєї
галицької єврейської традиції – «Золота
Роза»,насамперед,святе місце.Дотримання
релігійних законів – це своєрідний пам’ят11
„Nazis raus!“ und antisemitische
Schmierereien um die ehemalige Synagoge „Goldene Rose“. Wul. Starojewrejska. S.L., 2007. “Nazis raus!”
(Nazis get out!) and anti-Semitic graffiti
in the vicinity of the former “Golden
Rose” Synagogue. Starojewrejska
Street. S.L., 2007.“Нацисти геть” і
антисемітська мазанина навколо
колишньої синагоги “Золота роза”.
Вул. Староєврейська. С.Л., 2007.
Meylach Scheychet auf den Ruinen der
ehemaligen Synagoge „Goldene Rose“.
Wul. Starojewrejska 33. A.S., 2007.
Meylakh Sheykhat on the ruins of the
former “Golden Rose” Synagogue.
Starojewrejska Street 33. A.S., 2007.
Мейлах Шейхет на руїнах колишньої
синагоги “Золота роза”. Вул.
Староєврейська 33. А.С., 2007.
Und noch etwas verbirgt der Zaun: Die Goldene Rose ist heute wieder ein wichtiger
Bestandteil des jüdischen Lebens in Lemberg. Auf dem freien Platz zwischen Eingang, Nordwand und Zaun finden sich Mitglieder der Jüdischen Gemeinde zu Gebeten und Gottesdiensten an Feiertagen zusammen. In der Fedorowa 29 gibt es heute ein kleines Büro der „American
Union of Councils for Jews in the Former Soviet Union“, in dem der in Lemberg aufgewachsene
Rabbiner Meylach Scheychet seinen Kampf um die Zukunft der Goldenen Rose aufgenommen
hat. Für ihn selbst, der sich bewusst in die Tradition des galizischen Judentums stellt, ist die
Goldene Rose vor allem ein heiliger Ort. Die religiöse Observanz, so sagt er, bilde ein (alltägliches) Denkmal jüdischen Lebens im heutigen Lemberg. Im letzten Jahr untersuchte ein kleines
Members of the Jewish community meet on the empty plot between the entrance, North
Wall and fence to pray and celebrate religious services on high days and holidays. The “American Union of Councils for Jews in the Former Soviet Union” has a small office located
in the Fedorowa 29, in which Rabbi Meylakh Sheykhat who grew up in Lviv has taken up
his battle for the future of the Golden Rose. He deliberately positions himself in the tradition of Galician Judaism, and to him the Golden Rose is first and foremost a sanctuary. He
says that religious observance represents an (everyday) commemoration of Jewish life in
present-day Lviv. Last year a small Israeli-Ukrainian team examined the foundation of the
12
ник єврейського життя у сьогоднішньому Львові, вважає Мейлах Шейхет. У минулому
році група науковців з України та Ізраїлю дослідила фундаменти будівлі з метою
розробити проект відбудови.Але до цього ще наразі далеко.
“Center of Jewish Art” Гебрейського університету з Єрусалиму також грунтовно
вивчив історю побудови «Золотої Рози». В інтернеті можна переглянути відеоролик про
реконструкцію та відбудову синагоги. 3 Крім історії самої будівлі, можна також довідатися, чому починаючи із 17. століття синагогу почали називати саме так: за переказами
невістка банкіра та голови громади Ісаака Нахмановича Роза, пожертвувала собою, щоб
зберегти цю синагогу для єврейської громади.
Якщо вийти за межі старого міста, то за хвилин десять пішої ходи, ви вже опинитеся у
другому центрі єврейського життя Львова, який до 18 століття розвивався цілком автономно. Це так зване Краківське передмістя, де мешкали переважно єврейські ремісники
та вуличні торгівці. Позаяк, мешкали вони
поза межами міських мурів, то не були обмежені у просторі при побудові житла.4 З
іншого боку, під час нападів на місто, яке
перебувало під польським пануванням, їм
загрожувала велика небезпека. Часто ці
напади мали антиєврейський характер.
Найбільшою небезпекою для єврейської
громади Краківського передмістя стала
облога міста військами Богдана Хмельницького у 1648 р. Євреї з Краківського
передмістя втекли до міста, так як воно
13
Öffentlicher Park auf den Grundmauern
der ehemaligen „Großen Vorstadtsynagoge“, erbaut 1632. Wul. Sanska.
A.S., 2007. Public park on the foundation wall of the former “Große Vorstadtsynagoge” ( Main District Synagogue),
built in1632. Sanska Street. A.S., 2007.
Громадський парк на фундаменті
колишньої “Великої синагоги передмістя”, збудованої 1632 року. Вул.
Санська. А.С., 2007.
israelisch-ukrainisches Team die Fundamente des Gebäudes, um eventuell einen vollständigen
Wiederaufbau der Synagoge vorzubereiten. Doch bis dahin ist es noch ein weiter Weg.
Auch das „Center of Jewish Art“ der Hebräischen Universität Jerusalem hat die Baugeschichte der Goldenen Rose aufwändig untersucht. Eine Videodokumentation zeigt die
Ergebnisse in anschaulichen Animationen, für jedermann zugänglich im Internet.3 Neben der
Architekturgeschichte der Goldenen Rose erfährt man auch, wie sie im 17. Jahrhundert zu
ihrem Namen kam: Rosa, die Schwiegertochter des Bankiers und Gemeindevorsitzenden Isaak
Nachmanowitsch soll sich im 17. Jahrhundert geopfert haben, um der Jüdischen Gemeinde das
Gotteshaus zu erhalten.
Verlässt man die Innenstadt, so gelangt man nach kaum mehr als zehn Wegminuten in ein
weiteres Zentrum des jüdischen Lebens, das sich bis ins 18. Jahrhundert streng getrennt von
der innerstädtischen Gemeinde Lembergs entwickelte. Hier, in der sogenannten „Krakauer
Vorstadt“, wohnten meist als Handwerker und Hausierer tätige Juden. Außerhalb der Stadtmauern lebend waren sie einerseits weniger eingeschränkt bei der Wahl des Bauplatzes für
ihre Häuser.4 Andererseits setzte sie dies den Angriffen auf die Stadt unter polnischer Herrschaft, die häufig judenfeindliche Züge trugen, schutzlos aus. Die wohl größte Gefahr für die in
der Krakauer Vorstadt ansässige jüdische Gemeinde ging von den Angriffen der Kosaken unter
Bohdan Chmelnyzkyj im Jahre 1648 aus. Schließlich konnten die Gemeindemitglieder in den
14
building to prepare a possible complete reconstruction of the synagogue. But a long path
lies ahead.
The “Center of Jewish Art” of the Hebrew
University in Jerusalem also carried out an
extensive examination of the case history of
the Golden Rose. A video documentation
describes the results in comprehensive animation, and is available for everyone on the
Internet.3 Apart from the architecture, one
also finds out how the Golden Rose was given
its name in the 17th century: legend has it
that Rosa, daughter-in-law of the banker and
community councilor Isaac Nachmanowitsch,
sacrificed herself to save the temple for the
Jewish community in the 17th century.
After leaving the center of town, a tenminute walk will take you to a further center
of Jewish life that developed strictly separated from the inner-city community in Lviv until the
18th century. The so-called “Cracow district” was mainly populated by Jews who worked as
craftsmen and peddlers. Living outside the city walls meant that they were less restricted in
their choice of building site for their houses on the one hand.4 But they were defenseless and
exposed to the assaults on the city under Polish rulership, often tainted with anti-Semitic
streaks on the other hand. However Cossack assaults led by Bohdan Chmelnyzkyj in 1648 posed
the greatest threat to the Jewish community resident in the Cracow district. They were ultimately able to flee within the city walls, and after the city refused to hand them over, they were saved
by the payment of a high fee. 5
But where did the eventful Jewish life of the Cracow district take place? As opposed to the
inner city, in the streets around Sanska Street the rows of houses are full of gaps. Life is as busy
here as everywhere in Lviv, and yet one feels as though one is outside of the actual city. The
відмовилося видати євреїв і заплатило козакам величезний викуп.5
Де ж був центр єврейського життя на
Краківському передмісті? На вулицях навколо вул. Сянської раз по раз зустрічаємо порожні місця між будинками. Життя
вирує, як і всюди у Львові, але не полишає
відчуття, наче ти – поза межами власне
міста. В одному з нових путівників по
Львову можна прочитати, що колись на
цій невеликій площі тіснилися шість синагог та домів молитви.6 Центром кварталу
15
Gedenkstein für den im Juli 1941 durch
die Nationalsozialisten zerstörten
„Tempel“. Plac Staryi Rynok. S.L., 2007.
Commemorative stone for the “Temple”
destroyed by the National Socialists in
July 1941. Plac Staryi Rynok. S.L.,
2007. Пам’ятний знак зруйнованому
націоналсоціалістами в липні 1941
року “Храму”, Площа Старий Ринок.
С.Л., 2007.
Gedenkstein für die im August 1941
durch die Nationalsozialisten zerstörte
„Große Vorstadtsynagoge”. Wul.
Sanska. A.S., 2007. Commemorative
stone for the “Große Vorstadtsynagoge”
(Main District Synagogue) destroyed by
the National Socialists in August 1941.
Sanska Street. A.S., 2007.
Пам’ятний знак зруйнованій
націоналсоціалістами в серпні 1942
року “Великій синагозі передмістя”.
Вул. Санська. А.С., 2007.
16
Schutz der Stadtmauern fliehen und, nachdem die Stadt ihre Auslieferung verweigert hatte,
durch die Zahlung einer hohen Ablösesumme, gerettet werden.5
Wo aber hat dieses bewegte jüdische Leben der Krakauer Vorstadt stattgefunden? Im
Gegensatz zur Innenstadt zeigen die Straßen rund um die wul. Sanska immer wieder Lücken
entlang der Häuserreihen. Das Leben hier ist geschäftig wie überall in Lemberg, und doch hat
man das Gefühl, außerhalb der eigentlichen Stadt zu sein. Auf eng begrenztem Raum, so ist in
einem kleinen modernen Stadtführer zu lesen, haben hier einst sechs Synagogen und Bethäuser gestanden.6 Den Mittelpunkt dieses Viertels bildete bis ins 19. Jahrhundert hinein die um
1633 erbaute Große Vorstadtsynagoge. An ihre Zerstörung im Jahre 1941 erinnert eine Gedenktafel, die am Rande eines erhöhten, parkähnlichen Platzes in der wul. Sanska zu finden ist.
Überall breiten sich hier kleine Straßenmärkte aus, die sich zum Staryi Rynok hinauf verdichten: Auf diesem „Alten Markt“ wurde in ältesten Zeiten Fisch verkauft. Auf dem etwas verwahrlosten Rasenplatz steht, etwas versteckt, ein großer Stein. Er erinnert an den „Tempel“, die
große Reformsynagoge, die hier bis 1941 stand.
Heute gibt es nur noch wenige Fotos und Postkartenansichten von dem Kuppelbau, der
nach dem Vorbild der Wiener Reformsynagoge zwischen 1843 und 1846 erbaut wurde. Aus
den jüdischen Zeitungen jener Zeit ist zu erfahren, dass sich schon kurz nach ihrer Einweihung
rund um die Reformsynagoge vermutlich einer der schärfsten Konflikte entspann, die innerhalb
small, modern travel guide says that six
synagogues and temples used to be located
here.6 The “Große Vorstadtsynagoge” (Main
District Synagogue) built approximately in
1633, was the heart of this district through to
the 19th century. Its destruction in 1941 is
commemorated by a plaque that is located at
the edge of a raised, park-like square in the
Sanska Street. Small street markets spread out
all over, become denser as one nears Staryi
Rynok: this “Old Market” is where fish was sold
in ancient times. A large stone stands slightly
concealed on a somewhat scruffy lawn. It
commemorates the “Temple”, the large Reform
Synagogue that stood here until 1941.
There are not many photographs and
postcards with views of the domed structure,
which was modeled on the Vienna Reform
Synagogue and built between 1843 and 1846.
Jewish newspapers dating back to those times
describe that the perhaps fiercest conflict
ever within the Jewish population of Lviv centered on the Reform Synagogue and arose
shortly after its dedication: an argument between the Haskala supporters (Hebrew: maskilim) and their opponents, the Hasidim and
Orthodox Jews.
до 19 століття була Велика Синагога, збудована у 1633 р. Про її знищення у 1941 р.
нагадує меморіальна таблиця на вул. Сянській коло невеликого скверу. На навколишніх
вулицях панує стихійна торгівля, яка розростається у бік площі Старий Ринок. Колись
тут торгували рибою. У сквері стоїть великий камінь. Він нагадує про Темпель, велику
синагогу поступовців,яка стояла тут до 1941 р.
Залишилося лише декілька фотографій та поштівок цієї будівлі з куполом, яка була
побудована в 1843-46 рр. за зразком Віденського Темплю. З єврейської преси того часу
можна довідатися, що невдовзі після освячення ця синагога опинилася в центрі може
найгострішого конфлікту всередині єврейської громади: протистояння між прихильниками Гаскали та ортоксальними євреями і хасидами.
В кінці 18 ст. ідеї Гаскали – єврейського Просвітництва, поширилися у великих
галицьких містах. Паралельно до Йозефінського едикту толеранції, який передбачав
«впровадження світської освіти для галицьких євреїв», маскілім пробували поширювати
німецьку культуру, мову та літературу і наполягали на секулярній освіті.7 Ці сигнали
серйозних змін у житті єврейської громади Львова перетворювали прибічників різних
релігійних течій на супротивників і затятих ворогів.
Будівництву синагоги поступовців передував довгий процес пошуку коштів. Єврейські ортодокси, а також хасиди, які мали у 18 ст. міцні позиції по всій Галичині з недовірою
віднеслися до цього проекту і відкрито виступали проти нього у 1840 рр. Хасидизм був
містичним рухом, який підтримували насамперед бідніші верстви єврейства із сіл та
штетля, дуже важливою засадою хасидизму була строге дотримання релігійних законів.8 Прогресивні євреї Львова були для них більмом в оці, бо хотіли змінити життя
громади і виступали за зближення з не-єврейським оточенням. Відчуження між хасидами і ортодоксами та поступовцями посилювалося в міру того, як зростав політичний
вплив останніх. Особливого загострення воно набрало після смерті ортодоксального
рабина Якоба Орнштайна. Новим головним рабином Львова став Абрагам Кон з Гогенемсу, маскілім, який підтримував будівництво Темплю. 9
17
Der Alte Marktplatz, Standort der
ehemaligen Reformsynagoge, erbaut
1843-46. Plac Staryi Rynok. A.S., 2007.
The old market square, site of the former
Reform Synagogue, built between
1843-46. Plac Staryi Rynok. A.S., 2007.
Стара ринкова площа, місце розташування колишньої реформованої
синагоги, збудованої в 1843-46 роках.
Площа Старий Ринок. А.С., 2007.
Der „Israelitische Tempel“, erbaut
1843-46, Postkarte. Plac Staryi Rynok.
Sammlung I.K., 2007. The “Israelitische
Tempel” (Israelite Temple) built between
1843-46, postcard. Plac Staryi Rynok.
Collection I.K., 2007. “Ізраїльський
храм“, збудований в 1843-46 роках,
відкритка. Площа Старий Ринок.
Колекція І.К., 2007.
der jüdischen Bevölkerung Lembergs jemals ausgetragen wurden: Ein Streit zwischen den Anhängern der Haskala (hebräisch: Maskilim) und ihrer Gegner, den Orthodoxen und Chassidim.
Ende des 18. Jahrhunderts waren die Gedanken der Haskala, der jüdischen Aufklärung, vor
allem in die Großstädte Galiziens gelangt. Parallel zum Josephinischen Toleranzedikt, das unter
anderem die „Einführung der weltlichen Schulbildung für die galizischen Juden“ forderte,
drangen die Maskilim vermehrt auf eine Verbreitung der deutschen Kultur, ihrer Sprache und
Literatur und auf eine säkulare Bildung.7 Diese sich anbahnende starke Veränderung des Lemberger jüdischen Gemeindelebens machte die Anhänger der unterschiedlichen religiösen Strömungen innerhalb des Judentums zu Konkurrenten und häufig zu erbitterten Gegnern.
At the end of the 18th century the Haskala ideas, the “Jewish Enlightenment” was mainly
found in large Galician cities. Parallel to the tolerance edicts issued by Joseph II, which also
decreed the “introduction of worldly education for Galician Jews”, the Maskilim increasingly
requested the dessimination of German culture, language and literature and secular education.7
These extreme changes looming over Jewish community life in Lviv turned the supporters of
the different religious currents within Judaism into rivals and often into bitter opponents.
A lengthy process of fund raising and a search for backers preceded the construction
of the Reform Synagogue. The project was not only followed with distrust by the Jewish
18
У вересні 1846 р. будівництво було завершено. “18 вересня в урочистій атмосфері
відбулося освячення німецько-ізраелітського молитовного дому. Звучали німецькі псалми, відкриття залишило благотворне враження, яке сподіваємося буде з нами ще довго”10,
– написала газета «Альґемайне Цайтунґ дес Юдентумс», що виходила у Ляйпціґу. Але
до благотворного враження домішався гіркий присмак. Суперечка між прогресивним рабином і ортодоксами драматично загострилася, коли Абрагам Кон під час
«Весни народів» 1848 виступив разом із польськими борцями за національну автономію
Галичини.11 Все частіше на нього нападали на вулиці. 12 7 вересня 1848 р. газета
«Альґемайне Цайтунґ дес Юдентумс» повідомила про “глибоко сумну новину” :
напередодні у Львові було здійснено підступне вбивство.13 До кухні рабина непоміченим
пробрався представник громади, якого нацькували противники Кона, і насипав до страви
на плиті отрути. Родина рабина та прислуга тяжко захворіли. Абрагам Кон та його
наймолодша донька Тереза померли ще
того ж дня.14
Убивство Абрагама Кона у рік революції
1848 р. було вершиною внутрішніх конфліктів між ортодоксами, хасидами і гаскалою.
Але пройшло ще десять років, перш ніж
львівська єврейська громада отримала нового головного рабина. З цього часу на чолі
єврейської громади завжди стоятимуть два
рабини:ортодоксальний та маскілім.15
З великого різноманіття синагог та
молитовних домів, які колись існували на
19
Ehemalige chassidische Synagoge
„Jacob Glanzer Schul“, erbaut 1842-44.
Ecke wul. Wugilna und plac Sw.
Teodora. A.S., 2007. Former Hasidic
Synagogue “Jacob Glanzer Schul” built
between 1842-44. Corner of Wugilna
Street and plac Sw. Teodora. A.S., 2007.
Колишня хасидська синагога “Якоб
Глазнер Шул”, збудована в 1842-44
роках. На куті вул. Вугільна і Площа
Св. Теодора. А.С., 2007.
Mahnmal für die Ermordeten des
Lemberger Ghettos 1941-1943, enthüllt
am 23. August 1992. Prospekt
Wiatscheslawa Hornowola. Wul.
Dolinskoho. S.L., 2007. Memorial to the
Victims of the Lviv Ghetto 1941-1943,
unveiled on August 23. 1992. Prospekt
Wiatsheslawa Hornowola. Dolinskoho
Street. S.L., 2007. Пам’ятник жертвам
замордованим у львівському гетто в
1941-1943 роках., відкритий 23 серпня 1992 року. Проспект Вячеслава
Чорновола. Вул. Долинського.
С.Л., 2007.
20
Dem Bau der Reformsynagoge war ein langer Prozess der Beschaffung von Geldern und der
Suche nach Unterstützern vorangegangen. Das Projekt wurde nicht nur von der jüdischen
Orthodoxie, sondern auch von den im 18. Jahrhundert in ganz Galizien erstarkenden Chassidim argwöhnisch beobachtet und im Laufe der 1840er Jahre immer offener bekämpft. Der
Chassidismus war eine mystische Bewegung innerhalb des Judentums, die vor allem unter den
verarmten Bevölkerungsschichten der umliegenden Dörfer und Schtetl Fuß fasste, und großen
Wert auf strikte Observanz legte.8 Die progressiven Juden Lembergs waren ihnen ein Dorn im
Auge, weil sie sich für eine Umgestaltung des Gemeindelebens und eine Annäherung an ihre
nicht-jüdische Umgebung einsetzten. Die Abneigung der Chassidim und der Orthodoxen
gegen die Reformer wuchs mit deren politischem Einfluss – besonders, als nach dem Tode des
orthodoxen Rabbiners, Jakob Ornstein, Abraham Kohn aus Hohenems als Oberrabbiner nach
Lemberg kam, ein Maskilim, der den Bau des Reformtempels unterstützte.9
Im September 1846 war es soweit. „Am 18. hat mit ergreifender Feierlichkeit die Einweihung
des deutsch-israelitischen Bethauses stattgefunden. Es wurden dabei deutsche Psalmen gesungen, und das Ganze hinterließ den wohltätigen Eindruck, der sicherlich ein bleibender sein
wird,“10 berichtete die damals in Leipzig erscheinende Allgemeine Zeitung des Judentums.
Doch dieser bleibende Eindruck sollte einen bitteren Nachgeschmack erhalten. Der Streit zwischen dem progressiven Rabbiner und der Orthodoxie spitzte sich dramatisch zu, als sich
Orthodoxy, but also by the Hasidim who were gaining strength all over Galicia in the 18th century, and fought the project openly in the course of the 1840s. Hasidism was a mystic movement within Judaism that took root in the poverty-stricken population of the surrounding
villages and shtetl, and attached great importance to strict observance.8 The progressive
Jews in Lviv were a thorn in their flesh because they advocated a reorganization of community life and convergence with their non-Jewish surroundings. The animosity of the Hasidim
and the Orthodox Jews towards the reformers grew with their political influence in particular
after the death of the orthodox Rabbi Jakob Ornstein. The new Chief Rabbi was Abraham Kohn
who came from Hohenems. He was a Maskilim, and endorsed the construction of the Reform
Temple.9
The Temple was completed in September 1846. An article published by the Allgemeine
Zeitung des Judentums in Leipzig at the time reports that “the dedication of the German-Israeli
temple took place with a moving ceremony on the 18th. German psalms were sung and the
whole event left a beneficent impression that will certainly be permanent […].”10 However this
permanent impression was to leave a bitter aftertaste. The argument between the progressive
Rabbi and the Orthodoxy came to a head when in the wake of the Uprisings of 1848, together
with Polish freedom fighters Abraham Kohn advocated the national autonomy of Galicia.11 The
Rabbi was assaulted in broad daylight time and again.12 On September 7th 1848, the Allgemeine Zeitung des Judentums reported a “deeply distressing piece of news!”: A treacherous
murder had been committed one day earlier in Lviv.13 It seems that in an unobserved moment,
one of Kohns opponents had abetted a community member to sneak into the Rabbi’s kitchen
and sprinkle poison over the family’s food. The entire family and their servants all became very
ill; Abraham Kohn and his youngest daughter Theresa died on the same day.14
With the murder of Abraham Kohn in the “Year of Revolutions”, the internal hostilities
between Orthodoxy, Hasidism and Haskala exceeded their peak. But another ten years were to
pass before the Jewish population of Lviv had a new chief rabbi. From then on, two rabbis
presided over the Jewish community: an Orthodox rabbi and a Maskilim rabbi.15
Краківському передмісті, залишилася
лише одна будівля: колишня хасидська
«Якоб Ґлянцер Шул» – непоказна, квадратна будівля, збудована у той же час, що і
Темпель поступовців. Синагога діяла тут
до 1962 р. Сьогодні – це приміщення єврейського культурного товариства ім.
Шолом Алейхема. Ця організація першою розпочала відроджувати єврейське
культурне життя у Львові. Завдяки їй у
Львові з’явилися перші меморіальні таблиці на місцях знищених синагог, а у 1992
р. був збудований меморіал жертвам ґетто у Львові. На реставрацію школи Якоба
Ґлянцера немає коштів. Члени товариства
ім. Шолом Алейхема – переважно люди
похилого віку, які не мають коштів навіть
на опалення. Холодний зал з високою
стелею, в якому відбуваються різні заходи,
справляє враження порожнього, незважаючи на простеньку сцену, складані стільці та інформаційні стенди про діяльність
товариства та історію Голокосту у Львові.
Витерті дошки на підлозі нагадують про
те, що впродовж десятиліть тут був спортивний зал. Що буде з цією організацією у
майбутньому – невідомо.Більша частина її
21
Innenraum der ehemaligen chassidischen „Jakob
Glanzer Schul“. Seit 1991 Sitz der „Scholem-AlejchemGesellschaft“. Ecke wul. Wugilna und plac Sw.
Teodora. A.S., 2007. Interior of the former Hasidic
“Jacob Glanzer Schul”. Since 1991 headquarter of the
“Scholem-Alejchem-Association”. Corner of Wugilna
Street and plac Sw. Teodora. A.S., 2007. Приміщення
колишньої хасидської синагоги “Якоб Глазнер Шул”.
З 1991 року резиденція “Товариства Шалома
Алейхема”. На куті вул. Вугільна і Площа Св.
Теодора. А.С., 2007
Abraham Kohn im Zuge des „Völkerfrühlings“ 1848 gemeinsam mit polnischen Unabhängigkeitskämpfern für eine nationale Autonomie Galiziens einsetzte.11 Immer wieder kam es nun
sogar zu tätlichen Angriffen auf den Rabbiner auf offener Straße.12 Und am 7. September 1848
hatte die Allgemeine Zeitung des Judentums von einer „tief niederdrückenden Nachricht!“
zu berichten: In Lemberg war am Tag zuvor ein heimtückischer Mord geschehen.13 Offenbar
war ein von den Gegnern Kohns aufgehetztes Gemeindemitglied in einem unbeobachteten
Moment in die Küche des Rabbiner-Hauses geschlichen und hatte Gift in das Essen der Familie
gestreut. Die gesamte Familie und Dienerschaft erkrankte schwer; Abraham Kohn sowie seine
jüngste Tochter Theresa verstarben noch am selben Tag.14
Mit dem Mord an Abraham Kohn im Revolutionsjahr 1848 überschritten die inneren Auseinandersetzungen zwischen Orthodoxie, Chassidismus und Haskala ihren Höhepunkt. Aber
es sollten noch zehn Jahre vergehen, bis die Lemberger jüdische Bevölkerung wieder einen
Oberrabbiner erhielt. Von nun an würden der jüdischen Gemeinde immer zwei Rabbiner vorstehen: ein Maskilim und ein Orthodoxer.15
Von den vielen verschiedenen Synagogen und Bethäusern, die damals von den unterschiedlichsten Gruppierungen in der Krakauer Vorstadt eingerichtet wurden, ist heute nur
noch ein einziges Gebäude zu sehen: Die ehemals chassidische „Jacob Glanzer Schul“ ist ein
schlichter, quadratischer Bau, der fast zeitgleich mit dem reformierten Tempel gebaut wurde.
22
Of the once numerous synagogues and
temples built by the different groupings in the
Cracow district, there is only one building left
to be seen today: the formerly Hasidic “Jacob
Glanzer Schul” is a simple, square-shaped building that was built almost simultaneously with
the Reform Temple. Jewish services were held
here until 1962. Later, the Scholem-AlejchemAssociation took over the building: since the
1980’s they have been committed to a renewal
of Jewish life in Lviv. Furthermore, they also
initiated the installation of commemorative
plaques for the destroyed synagogues and in
1992 the erection of the first memorial for the
victims of the Lviv Ghetto. However they are
still lacking the funds needed to restore the
Jacob Glanzer Schul. For the meantime, the
elderly members of the Scholem-Alejchem-
членів – колись їх було одна тисяча – померли або еміґрували.
За декілька кроків звідси, на перехресті
вулиць Сянської та Лазневої,колись стояла
інша синагога. Перша споруда хасидської
школи постала тут у 1791 році, у 1897 вона
була повністю перебудована архітектором
Артуром Шляєном. Зовсім поруч з’явилися у той же час новий єврейський шпиталь
та єврейський театр «Колоссеум». Але
атмосфера переміни була нетривкою. На
єдиній фотографії так званої синагоги
Шляєна видно спалені руїни і зруйновані будинки – це результат погрому. Найгірший
антисемітський ексцес, який пережило єврейське населення Львова з 17 ст., мав місце у
листопаді 1918 р., у ході польсько-української війни. В результаті нападу польських
солдатів на єврейський квартал, загинуло 72 особи, було зруйновано і пограбовано
єврейські домівки, євреї змушені були утікати з міста. Письменник Альфред Дюблін
відвідав Львів у 1924 р.і застав спалену синагогу і занедбану дільницю.
І знову треба було починати все спочатку. У 1924 р. у Львові була відкрита остання
синагога. Якщо йти вул. Городоцькою в сторону двірця і звернути направо коло церкви
Єлисавети і Ольги, то на вул. Братів Міхновських за високою стіною, що охороняє від
непроханих відвідувачів, можна побачити жовту будівлю. Націонал-соціалісти тримали
тут коней, у радянський час тут був склад. У 1989 р. будівля була повернута єврейській
громаді.
23
Ruinen der „Schleyen-Synagoge“,
um 1920. Sammlung I.K., 2007. Ruins
of the “Schleyen-Synagogue”, around
1920. Collection I.K., 2007.Руїни
“Синагоги Шлейена”, приблизно 1920
рік. Колекція І.К., 2007.
Hier wurden noch bis 1962 jüdische Gottesdienste gehalten. Später übernahm die Scholem-Alejchem-Gesellschaft das Gebäude: Sie
engagiert sich seit den 1980er Jahren nicht nur
für eine Wiederbelebung jüdischen Lebens
in Lemberg, sondern bewirkte auch die Anbringung von Gedenktafeln für die zerstörten
Synagogen und 1992 die Errichtung des ersten Mahnmals für die Ermordeten des Lemberger Ghettos. Für eine Restaurierung der
Jacob Glanzer Schul jedoch fehlt bisher das
Geld. Die inzwischen hochbetagten Mitglieder
der Scholem-Alejchem-Gesellschaft können
den großen Saal nicht einmal ausreichend
heizen. Der kalte und sehr hohe Raum, in dem
sie sich zu Veranstaltungen treffen, wirkt
kahl, trotz einer einfachen Bühne, der Klappsessel sowie den Informationstafeln zu ver24
Standort der chassidischen „Schleyen-Synagoge“,
erbaut 1791, rekonstruiert durch Artur Schleyen 1897.
Ecke wul. Lasnewa und Sanska. Sammlung
I. K., 2007. Site of the Hasidic “Schleyen-Synagogue”,
built in 1791, reconstructed by Artur Schleyen 1897.
Corner of Lasnewa and Sanska Street. Collection I. K.,
2007. Місце розташування хасидської “Синагоги
Шлейена”, збудованої в 1791 і реконструйованої
Артуром Шлеєном в 1897 році. На куті вул. Лазнева
і Санська. Колекція І.К., 2007.
Association cannot even heat the large hall adequately. The cold hall with the high ceiling
where they meet for events seems bare, despite a simple stage, the folding chairs and the panels
with information about previous events and the history of the Holocaust in Lviv. The floorboards are well trodden, evidence of decades of use as a sports hall. The future of the Jewish
cultural association is uncertain: many of the formerly 1.000 members of the association have
passed away or emigrated.
A further synagogue used to be located only a few steps away on the junction of Sanska
and Lasnewa Street. The “Hasidic Schul” built in 1791, was completely redesigned by the
architect Artur Schleyen in 1897. The new Jewish Hospital and the Jewish Coliseum Theater
were also located nearby. However the euphoric mood did not last very long. Today, the only
remaining photograph of the so-called Schleyen-Synagogue depicts a burnt-out ruin in the
midst of other destroyed houses – the result of a pogrom. The worst anti-Semitic excess the
Jewish population was exposed to after the 17th century, took place at the end of the brief Polish-Ukrainian War in November 1918. Polish soldiers attacked this Jewish suburb, which
resulted in the death of 72 citizens, the destruction of innumerable livelihoods and prompted
many Jewish families to flee. The novelist Alfred Döblin came across the gutted ruins of the
synagogue in 1924: the entire section of the city was still nearly unchanged and fully
destroyed.
Барвисті настінні фрески з XX cт. пережили десятиліття наруги майже неушкодженими. Зараз їх реставрують за кошти англійської єврейської партнерської громади
“HGSS Friends of Lvov”. На чолі єврейської громади, яка нараховує близько п’ятиста
активних членів, з 1994 р. стоїть рабин Мордехай Шлома Болд та його дружина Сара з
Брукліна. Їм навіть вдалося відкрити єврейську школу, в якій зараз навчається близько 60
дітей – від першачків до абітурієнтів. Крім релігійних традицій тут викладають і всі інші
предмети, які є у програмі загальноосвітньої школи.
Сьогодні у Львові живе близько тисячі євреїв. Процес здобуття незалежності, демократизація та відкриття кордонів зробили можливим ренесанс єврейського життя, з
іншого боку привели до того, що багато євреїв виїхало зі Львова. Вони покинули місто,
налякані новим антисемітизмом, що супроводжував зростаючий націоналізм, але також
тому, що шукали для себе кращого життя – в Ізраїлі або у Німеччині. Ті, хто залишився,
змушені були знову починати все спочатку.
Сьогодні, львівські євреї організовують культурні заходи, проводять служби, ініціюють встановлення меморіальних таблиць,
анґажуються у справу майбутнього єврейської культури у східній Європі, і боряться
із забуттям. Поза тим, лише порожні місця
між львівськими будинками певним чином
нагадують про те, що місто неминуче
втратило.
25
Ehemaliges Jüdisches Krankenhaus,
erbaut 1898-1901. Heute Teil des
Städtischen Krankenhauses. Wul.
Rapoporta 8. A.S., 2007. Former Jewish
Hospital, built between 1898-1901.
Today part of the City Hospital.
Rapoporta Street 8. A.S., 2007.
Колишня єврейська лікарня,
збудована в 1898-1901 роках. В наш
час частина міської лікарні. Вул.
Рапопорта 8. А.С., 2007.
Heutige Synagoge in der wul. Br.
Mychnowskych, erbaut 1924. Wul. Br.
Mychnowskych 4. A.S., 2007. Today’s
synagogue in the Bratyw-Mykhnowskykh-Street, built in 1924. Br.Mykhnowskykh-Street 4. A.S., 2007.
Сучасна синагога на вул. Братів
Міхновських, збудована в 1924 році.
Вул. Братів Міхновських 4. А.С., 2007.
26
gangenen Veranstaltungen und zur Geschichte der Schoah in Lemberg. Die durchgetretenen
Dielen zeugen von seiner Jahrzehnte währenden Nutzung als Sporthalle. Die Zukunft der jüdischen Kulturgesellschaft ist ungewiss: Von den ehemals 1.000 Mitgliedern der Gesellschaft
sind inzwischen viele verstorben oder emigriert.
Nur wenige Schritte von hier entfernt, an der Kreuzung von Sanska und Lasnewa-Straße
stand einst eine weitere Synagoge. Die 1791 errichtete „chassidische Schul“ wurde 1897 von dem
Architekten Artur Schleyen von Grund auf neu gestaltet. Ganz in der Nähe entstand damals
auch das neue Jüdische Krankenhaus und das Jüdische Theater Colosseum. Doch die Aufbruchstimmung währte nicht lange. Das einzige Foto, das von der sogenannten Schleyen-Synagoge
heute noch auffindbar ist, zeigt eine ausgebrannte Ruine inmitten anderer zerstörter Häuser – die Folge eines Pogroms. Der schlimmste antisemitische Exzess, den die jüdische Bevölkerung seit dem 17. Jahrhundert erlebt hatte, vollzog sich am Ende des kurzen polnisch-
ukrainischen Krieges im November 1918. Der
Angriff polnischer Soldaten auf das jüdische
Wohngebiet forderte 72 Todesopfer, vernichtete unzählige Existenzen und trieb viele jüdische Familien in die Flucht. Noch 1924 fand
der Schriftsteller Alfred Döblin die niedergebrannte Synagoge und das gesamte Stadtviertel in fast unverändert zerstörtem Zustand vor.
Noch einmal gab es einen Neuanfang. Im
Jahre 1924 wurde die letzte Synagoge in Lemberg eröffnet. Folgt man der HorodotskaStraße in Richtung Bahnhof und biegt unweit
der Elisabethkirche rechts ab, steht man in
der Bratyw-Mychnowskych-Straße schon bald
Yet there was a new beginning. In 1924, the last synagogue in Lviv was opened. If you
follow the Horodotska Street in the direction of the train station and take a right turn at the
Elisabeth Church, you will soon be in the Bratyw-Mykhnowskykh-Street in front of a yellow
building that is nowadays protected against undesired visitors by a high wall. The National
Socialists desecrated the synagogue by turning it into horse stables; the Soviets used it as a
warehouse. The building was returned to the Jewish community in 1980.
The colorful mural paintings dating back to the 1920s have survived the years of abuse
nearly undamaged and have finally been restored, thanks to the support given by the HGSS
Friends of Lvov, a “sister” community in England. Since 1994, Rabbi Mordechai Schlomo Bald
and his wife Sara who originally come from Brooklyn, New York take care of the approximately 500 active members of the Lviv community. Rabbi Bald and his wife have also opened
a Jewish school in Lviv. In addition to modern curricula, the approximately 60 boys and girls
– from young children to high school graduates – receive instruction in Jewish religious traditions.
1. Марія і Казімеж Пєхотка, The Synagogues of Lwiw,
в: Artistic Exchange – Мистецький обмін, видавець
Томас Ґетґенс, Берлін 1993 р., том 3, ст. 443-444;
Лємберґ, в: Encyclopedia Judaica (1934), с. 768.
6. Пор. Yuriy Biriuliov: Jewish heritage of Lviv,
Львів 2002.
2. Мезуза – смужка пергаменту з двома уривками
з Тори, вкладена у вузький довгий футляр
3. Пор. http://cja.huji.ac.il/architecture-PresentationTazN.html.
4. Пєхотка, Synagogues of Lwiw, с. 445.
5. Томас Шулєр, Скарби єврейської Галичини.
Каталог виставки у Львівському музеї
етнографії та художнього промислу,
Шльоссберґмузеум, Кемніц 2002, с. 11.
7. Ґабріелє Колбауер-Фріц, До історії євреїв у Львові, в: Лємберґ/Львів 1772-1918. Зустріч із столицею однієї із земель дунайської монархії, в-во:
Історичний музей Відня, Відень 1993, ст. 17-18.
8. Там же., с.18.
9. «Альґемайне Цайтунґ дес Юдентумс», 1844
(Видання 12), с. 168-170. [Всі цитати взято з
www.compactmemory.de, 22.5.2007 ]
10. «Альґемайне Цайтунґ дес Юдентумс»,
1846 (Видання 43), с. 630.
11. Ґабріелє Колбауер-Фріц, До історії євреїв у
Львові, с. 19.
(Видання 21), с. 311; Ізабель Рьоскау Рідель,
Культура на периферії габсбурзької монархії.
Історія освітніх та культурних закладів Львова з
1772 по 1848 рік, Візбаден 1993, с. 124-125 (студії
центру досліджень східно-центральної Європи
Дортмундського університету, 15).
(Видання 41), с. 590.
14. Там же, 1849 (Видання 16), с. 214; Ізабель
Рьоскау Рідель, Культура на периферії
габсбурзької монархії, с. 125.
15. Encyclopedia Judaica (1934), с. 773.
27
Rebbezin Sara Bald und ihre
Schülerinnen in der Jüdischen Schule
„Bratej Israelju“ (Brüder Israels). A.S.,
2007. Rebbezin Sara Bald and her
pupils in the Jewish “Bratej Israelju”
School (Brothers of Israel). A.S., 2007.
Ребцн Сара Балд і її учні в єврейській
школі “Брати Ізраїлю”. А.С., 2007
vor dem gelben Gebäude, das heute mit einer hohen Mauer vor unerwünschten Besuchern
geschützt wird. Die Nationalsozialisten schändeten die Synagoge indem sie einen Pferdestall
daraus machten, die Sowjets benutzten sie als Lagerraum. 1989 wurde das Gebäude an die jüdische Gemeinde zurückgegeben.
Die farbenprächtigen Wandmalereien aus den 1920er Jahren haben den jahrzehntelangen
Missbrauch fast unbeschadet überstanden und sind, dank der Unterstützung durch die HGSS
Friends of Lvov, eine englische Partnergemeinde, jetzt endlich restauriert worden. Die etwa
500 aktiven Mitglieder der Lemberger Gemeinde werden seit 1994 durch den aus Brooklyn,
New York, stammenden Rabbiner Mordechai Schlomo Bald und seine Frau Sara betreut. Es ist
ihnen sogar gelungen, eine jüdische Schule aufzubauen, die inzwischen von etwa 60 Kindern
– vom Kleinkind bis zum Abiturienten – besucht wird, und religiöse Traditionen ebenso wie
moderne Bildungsinhalte vermittelt.
In Lemberg leben heute insgesamt nur noch etwa 1.000 Juden. Derselbe Prozess – Unabhängigkeit, Demokratisierung und die Öffnung der Grenzen – der jüdisches Leben wieder
ermöglicht hat, führte auch dazu, dass viele Juden die Stadt verlassen haben. Sie gingen aus
Angst vor einem neuen Antisemitismus, der mit einem wieder erstarkenden Nationalismus in
der Ukraine aufkeimte, aber auch, weil sie sich bessere Lebensmöglichkeiten erhofften – in
Israel und auch in Deutschland. Diejenigen, die geblieben sind, haben wieder einmal neu ange28
fangen. Mit Kulturveranstaltungen, Gottesdiensten und Gedenktafeln engagieren sie
sich für eine Zukunft der jüdischen Kultur
in Osteuropa, und sie kämpfen gegen das
Vergessen. Ansonsten erinnern nur die Leerstellen zwischen den Lemberger Häusern auf
ihre ganz eigene, gegenwärtige Weise an all
das, was diese Stadt unwiederbringlich verloren hat.
1
Maria und Kazimierz Piechotka: The Synagogues
of Lwów, in: Artistic Exchange –Künstlerischer
Austausch, hg. v. Thomas Gaethgens, Berlin 1993,
Bd. 3, S. 443-444; Lemberg, in: Encyclopedia
Judaica (1934), S. 768.
2
Eine Mesusah enthält in einer Kapsel ein Pergament, auf dem Abschnitte aus der Tora zu finden
sind.
3
Vgl. http://cja.huji.ac.il/architecture-PresentationTazN.html (Stand: 02.01.2008).
4
Piechotka: Synagogues of Lwów, S. 445.
5
Thomas Schuler (Hg.): Schätze des Jüdischen Galizien. Begleitheft zur Ausstellung des Museums
für Ethnographie und Kunstgewerbe L’viv/Ukraine,
Schlossbergmuseum, Chemnitz 2002, S. 11.
6
Vgl. Yuriy Biriuliov: Jewish heritage of Lviv, Lviv
2002.
7
Gabriele Kohlbauer-Fritz: Zur Geschichte der
Juden in Lemberg, in: Lemberg/Lviv 1772-1918.
Wiederbegegnung mit einer Landeshauptstadt
der Donaumonarchie, hg. v. Historischen Museum
der Stadt Wien, Wien 1993, S. 17-18.
8
Ebd., S. 18.
9
Allgemeine Zeitung des Judentum (AZJ), 1844
(Heft 12), S. 168-170. [Alle Zitate der AZJ sind
www.compactmemory.de, 22.5.2007, entnommen.]
10 AZJ, 1846 (Heft 43), S. 630.
11 Kohlbauer-Fritz: Geschichte der Juden in
Lemberg, S. 19.
12 AZJ, 1848 (Heft 21), S. 311; Isabel Röskau Rydel:
Kultur an der Peripherie des Habsburger Reiches.
Die Geschichte des Bildungswesens und der kulturellen Einrichtungen in Lemberg von 1772 bis
1848, Wiesbaden 1993, S. 124-125 (Studien der
Forschungsstelle Ostmitteleuropa an der
Universität Dortmund; 15).
There are only a total of approximately
1.000 Jews living in Lviv today. The same process that brought about the renewal of Jewish
life – independence, democracy and the opening of the borders – has also led to the departure of many Jews. They left out of fear of
renewed anti-Semitism that has begun to crop
up in the wake of a newly strengthened nationalism in the Ukraine. But they also hoped
for better living conditions – in Israel and also
in Germany. Those who have remained have
started afresh yet again. They have committed
themselves to the future of Jewish culture in
Eastern Europe with cultural events, services
and plaques and are fighting against oblivion.
In their own very special way, the empty spaces between the houses in Lviv are all that is
left to bear witness of everything this city has
irretrievably lost.
1
Maria and Kazimierz Piechotka: The Synagogues
of Lwów, in: Artistic Exchange – Künstlerischer
Austausch, hg. v. Thomas Gaethgens, Berlin
1993, Vol. 3, p. 443-444; Lviv, in: Encyclopedia
Judaica (1934), p. 768.
14 Ebd. sowie 1849 (Heft 16), S. 214; Röskau-Rydel,
Kultur Peripherie Habsburger Reiches, S. 125.
2
A mezuzah contains a piece of parchment in a
capsule inscribed with the Torah.
15 Encyclopedia Judaica (1934), S. 773.
3
Cf. http://cja.huji.ac.il/architecture-Presentation-
13 AZJ, 1848 (Heft 41), S. 590.
TazN.html (Updated: 02.01.2008).
4
Piechotka: Synagogues of Lwów, p. 445.
5
Thomas Schuler (Ed.): Schätze des Jüdischen
Galizien. Begleitheft zur Ausstellung des
Museums für Ethnographie und Kunstgewerbe
L’viv/Ukraine, Schlossbergmuseum, Chemnitz
2002, p.11.
6
Cf. Yuriy Biriuliov: Jewish heritage of Lviv, Lviv
2002.
7
Gabriele Kohlbauer-Fritz: Zur Geschichte der
Juden in Lemberg, in: Lemberg/Lviv 1772-1918.
Wiederbegegnung mit einer Landeshauptstadt der
Donaumonarchie, published by the Historisches
Museum der Stadt Wien, Vienna 1993, p. 17-18.
8
Ibid., p. 18.
9
Allgemeine Zeitung des Judentum (AZJ), 1844
(Issue 12), p. 168-170. (All excerpts from the AZJ
are taken from www.compactmemory.de,
22.5.2007).
10 AZJ, 1846 (Issue 43), p. 630.
11 Kohlbauer-Fritz: Geschichte der Juden in
Lemberg, p.19.
12 AZJ, 1848 (Issue 21), p. 311; Isabel Röskau
Rydel: Kultur an der Peripherie des Habsburger
Reiches. Die Geschichte des Bildungswesens und
der kulturellen Einrichtungen in Lemberg von 1772
bis 1848, Wiesbaden 1993, p. 124-125 (Studien
der Forschungsstelle Ostmitteleuropa an der
Universität Dortmund; 15).
13 AZJ, 1848 (Issue 41), p. 590.
14 Ibid. and 1849 (Issue 16), p. 214; Röskau-Rydel:
Kultur Peripherie Habsburger Reiches, p. 125.
29
Vor der ehemaligen Synagoge „Goldene Rose“. Wul. Starojewrejska 33. A.S., 2007. In front of the former “Golden Rose” Synagogue. Starojewrejska Street 33. A.S., 2007.
Перед колишньою синагогою “Золота роза”. Вул. Староєврейська 33. А.С., 2007.
Bozhena Pelenska
Viktoriya Yakovlyeva
Божена Поленська
Вікторія Яковлєва
ERINNERUNG HEUTE:
JUDEN IN DEN UKRAINISCHEN PRINTMEDIEN 2000 BIS 2007
Geschichte setzt sich aus tatsächlichen Ereignissen und unseren Erinnerungen daran
zusammen. Der Prozess des Erinnerns ist dabei im höchsten Maße subjektiv, lückenhaft
und unvollständig. Daher muss man die Geschichte kennen, um hinter die Geschichten
der Steine und Ruinen zu kommen. Über jüdisches Leben in der Ukraine kann man heute
eher etwas an Erinnerungsorten als im realen Leben erfahren. Es ist daher wichtig,
Erinnerungsorte zu erkennen und wahrzunehmen. Wenn man sie nicht beachtet, wird
man ihre Bedeutung auch nicht verstehen.
MEMORY TODAY: JEWS IN THE UKRAINIAN PRINT MEDIA
BETWEEN 2000 AND 2007
History is made up of real events and our memories of them. As a result, the process of
recollection is highly subjective, fragmentary and incomplete. One must therefore be
aware of the history to be able to understand the sequence of events surrounding the
stones and ruins. Nowadays, sites of memory tend to reveal more about Jewish life in the
Ukraine than real life. This means that the recognition and perception of sites of memory
is vital. If they are not taken into account, their significance cannot be understood.
СУЧАСНІ СПОГАДИ ПРО ЄВРЕЇВ В УКРАЇНСЬКИХ
ДРУКОВАНИХ ВИДАННЯХ З 2000 ПО 2007 РІК
Історія складається з реальних подій і наших спогадів про них. Але наші спогади є
надто суб’єктивними, неповними і недостатніми. Тому слід знати історію, щоб
заглянути в минуле руїн і каміння. Про життя євреїв в Україні сьогодні можна більше
дізнатись з місць пам’яті ніж з реального життя. І тому важливо помічати і розпізнавати ці місця пам’яті. Якщо не звертати на них уваги, тоді і їхнє значення буде
незрозумілим.
31
Krakauer Markt, errichtet auf den Fundamenten des Alten
Jüdischen Friedhofs (erste schriftliche Erwähnung 1414). Bereich
zwischen wul. Rapoporta, Basarna, Browarna und Klepariwska.
A.S., 2007. Cracow Market, built on the foundation of the old Jewish
cemetery (first written mention in 1414). Area between the streets
Rapoporta, Basarna, Browarna and Klepariwska. A.S., 2007.
Краківський ринок, зведений на фундаменті старого
єврейського цвинтаря (перша письмова згадка про цвинтар
датується 1414 роком). Район між вул. Рапапорта, Базарнoю,
Броварнoю і Клепарівськoю. А.С., 2007.
Was genau sind Erinnerungsorte? Wir verstehen darunter nicht nur materielle Zeugnisse, wie
geographische Orte – etwa Paris, Jerusalem, Berlin oder Lwiw. Auch zählen wir nicht nur
Gedenkstätten und Denkmäler dazu – etwa die Klagemauer und Holocaustmuseen, Gedenktafeln, Friedhöfe oder Gebäude, sondern auch und vor allem die Form des Gedenkens selbst, d.h.
die Art und Weise, wie man über Vergangenheit schreibt und spricht. Im Folgenden gehen wir
diesem „imaginären Prozess, der das geschichtliche Bewusstsein codiert, bewahrt und wiedergibt,“1 anhand ausgewählter ukrainischer Printmedien in den Jahren 2000 bis 2007 nach.
Wir haben diese zum Objekt unserer Überblicksstudie gemacht, da Medienpublikationen
im Allgemeinen das öffentliche Bewusstsein widerspiegeln. Für uns stellt sich die Frage, wie
heute an Juden in der ukrainischen Gesellschaft und im Speziellen in Lwiw erinnert wird. Vor
Beginn des Zweiten Weltkriegs waren Juden die drittgrößte Bevölkerungsgruppe in Lwiw. Auch
in zahlreichen anderen ukrainischen Städten gab es große jüdische Gemeinden mit einem regen
kulturellen Leben. Umso mehr ist von Interesse, was heutzutage davon noch zu finden ist.
Einleitend sei gesagt, dass in der heutigen ukrainischen Presse über Juden eher selten und
sehr heterogen berichtet wird. Das liegt daran, dass das Gedächtnis kein Monolith ist, sondern
wandelbar und lückenhaft: Woran man sich nicht erinnern will, findet auch keinen Einzug
ins Gedächtnis. Darüber hinaus bedingt die gesellschaftspolitische Situation die Präsenz
gewisser Themen in den Medien. Schwerpunkte in der heutigen ukrainischen Presse sind
32
What are sites of memory? For us these sites
are not only material evidence such as geographical sites – for instance Paris, Jerusalem,
Berlin or Lviv. And we do not include only
memorials and monuments – for instance the
Wailing Wall and Holocaust museums, plaques, cemeteries or buildings, but also and
mainly the form of remembrance itself i.e. the
way one speaks and writes about the past. We
will pursue this “imaginary process that codifies and represents the historical consciousness” based on a selection of Ukrainian print
media publications that appeared between
2000 and 2007.1
We have made this the object of our overview study because media publications generally reflect public awareness. In our case we
wanted to find out how Jews are remembered
А чим саме є місця пам’яті? Ми розуміємо під цим поняттям не лише матеріальні свідчення,як то географічні місця – Париж,Єрусалим,Берлін чи Львів.Сюди ми також відносимо
не тільки пам’ятні споруди і пам’ятники – стіна плачу, музеї Голокосту, меморіальні дошки,
цвинтарі чи інші будівлі, а також, і перш за все, те в якій формі ми пам’ятаємо про минуле,
тобто як про це пишуть і говорять. В подальшому ми дослідимо цей “уявний процес, який
кодує, зберігає і відтворює історичну свідомість”,1 за допомогою вибраних друкованих
видань з 2000 до 2007 року.
Ми зробили їх предметом нашого оглядового дослідження, оскільки ці публікації в
загальному відображають суспільну свідомість. Перед нами постає питання: як зараз
згадують про євреїв в українському суспільстві і особливо у Львові. До початку Другої
світової війни третьою за величиною групою населення були євреї. І в багатьох інших
українських містах були великі єврейські общини з жвавим культурним життям. Тому
великий інтерес викликає те, що з цього
залишилось в нас час.
Спочатку потрібно зазначити, що в сучасній українській пресі про євреїв розповідають досить рідко і неоднозначно.
Причиною цього є те, що пам’ять не монолітна, а перемінлива і неповна: те що не
хочуть згадувати, не відкладеться у свідомості. На додаток, суспільно-політична
ситуація обумовлює наявність певних тем в
засобах масової інформації. Головні теми в
сучасній українській пресі – це міжетнічні
33
Viadukt, Durchgang zum ehemaligen
Lemberger Ghetto 1941 bis 1943,
Eisenbahnbrücke über der wul.
Samarstyniwska. S. L., 2007. Viaduct,
alleyway to the former Lviv ghetto from
1941 to 1943, railway bridge over
Samarstyniwska Street. S. L., 2007.
Віадук, вхід до колишнього
львівського гетто (1941-1943).
Залізнодорожний міст над вул.
Замарстинівська. С.Л., 2007.
daher interkulturelle Beziehungen, Opfer der
Schoah, Memoiren und Biografien bedeutender ukrainischer Juden und der Staat Israel.
Nach unseren Beobachtungen wird über jüdisches Leben öfter im akademischen Kontext
als in der Tagespresse berichtet. So wurden in
den letzten Jahren vermehrt Werke jüdischer
Autoren, Erinnerungen an die Schoah und
wissenschaftliche Publikationen über jüdische
Kultur herausgegeben. Anfang der 1990er
Jahre wurde das Judaica Institut2 in Kiew gegründet, dessen Forschungsschwerpunkte die
34
in Ukrainian society and in Lviv in particular. Jews made up the third largest segment of the
population in Lviv before the start of World War II. Other Ukrainian cities also had numerous
large Jewish communities with a dynamic cultural life and finding remnants of this past is a
matter of particular interest. Let us begin by stating that the present-day Ukrainian press
reports about Jews are scarce and very heterogeneous. This is due to the fact that memory is not
monolithic; it is erratic and fragmentary instead: Whatever one doesn’t want to remember will
not gain access to memory either. In addition the sociopolitical situation determines the presence of certain themes in the media. Priorities in the present-day Ukrainian press are therefore
intercultural relations, Shoah victims, memoirs and biographies of distinguished Ukrainian
Jews and the State of Israel. According to our observations, reports about Jewish life appear more
often in an academic context than in the daily press. In the last few years for instance these
have included the publication of an increasing number of works written by Jewish authors,
Geschichte und Gegenwart der Juden in der Ukraine sind. Verwiesen sei an dieser Stelle ebenfalls auf den Verlag „Duh i litera“3 („Geist und Buchstabe“) des Zentrums für europäische
Humanforschung der Universität Kievo-Mohylians’ka Akademiam, der sich auf jüdische Themen spezialisiert hat.
Das zentrale Thema in unserem Kontext ist die Erinnerung an und die Diskussion über
den Holocaust. In den Medien taucht der Holocaust meistens im Zusammenhang mit dem
Jahrestag einer Tragödie auf. Sehr oft wird dabei das Massaker von Babi Jar erwähnt, wo im
September 1941 an nur zwei Tagen über 30.000 Juden aus der Region Kiew von den Deutschen
ermordet wurden. In der Schlucht von Babi Jar außerhalb Kiews töteten die Nationalsozialisten in den folgenden Monaten 100.000 Menschen. Zum größten Teil wurden ukrainische
Juden Opfer des Massakers, aber auch Roma, Kommunisten, geistig Behinderte und sowjetische Kriegsgefangene wurden dort ermordet.4 Auch über kleinere galizische Orte wie
Zolochiw, Drohobytsch, Boryslaw und Rawa-Russka, in denen zahlreiche Massaker stattgefunden haben, wird berichtet. Es finden sich ferner Veröffentlichungen zu dem gewaltvollen
стосунки, жертви Голокосту, спогади і
біографії видатних українських євреїв, а
також – держава Ізраїль. За нашими спостереженнями про життя євреїв частіше
розповідають в наукових працях ніж в щоденних виданнях. Так за останні роки було
видано більше праць єврейських авторів,
спогадів про Голокост і наукових публікацій про єврейську культуру. На початку
1990 року в Києві був заснований Інститут
юдаїки,2 основним напрямком дослідження
якого є історія і сьогодення євреїв в Україні.
recollections of the Holocaust and (scientific)
papers about Jewish culture. The Judaica
Institute2 was founded at the beginning of
the 1990s in Kiev. Its main areas of research
are the past and present of the Jews in the
Ukraine. Reference is made at this point to
the “Duh i litera”3 (“intellect and letter”) publishing company of the Center for European
Human Research of the University of KievMohylians’ka Akademiam, that specializes in
Jewish topics.
The central topic in our context is the remembrance and discussion of the Holocaust. In
the media, the Holocaust is usually referred to
Слід також згадати видавництво “Дух і літера”3 центру європейських гуманітарних
досліджень при університеті Києво-Могилянська академія, яке спеціалізувалося на
виданнях на єврейську тематику.
Центральною темою нашого дослідження є спогади і дискусія навколо Голокосту. В
засобах масової інформації згадки про Голокост з’являються здебільшого в контексті
чергової річниці трагедії. Дуже часто при цьому згадують різанину в Бабиному Ярі, де в
вересні 1941 року лише напротязі двох днів німцями було замордовано 30.000 євреїв з
київської області. В урочищі Бабин Яр за межами Києва націоналісти в подальші місяці
вбили близько 100.000 людей. Жертвами масакри стали переважно українські євреї, але
разом з ними були замордовані також цигани, комуністи, розумово неповносправні і
радянські військовополонені.4 Розповідають також про дрібніші галицькі міста в яких
відбулися численні різанини – це Золочів, Дрогобич, Борислав і Рава-Руська. В інших
35
Ehemaliges „Neues Jüdisches
Theater”, erbaut 1939. Heute Kinderund Jugendtheater. Wul. Hnatiuka 11. A.
S., 2007. Former “New Jewish Theater”,
built in 1939. Is now used as a children’s
and youth theater. Hnatiuka Street 11. A.
S., 2007. Колись “Новий єврейський
театр”, а зараз “Театр для дітей та
юнацтва”, побудований в 1936 році.
Вул. Гнатюка 11. А.С., 2007.
Versuch der Sowjetunion, aus Juden sowjetische Menschen ohne eigene Vergangenheit zu
machen.5
Ein weiteres Schwerpunktthema der Presse sind bis heute interkulturelle Beziehungen in der
lokalen Bevölkerung. Es gibt hier sehr unterschiedliche Positionen. In einigen Publikationen werden rassistische und antisemitische Angriffe verurteilt. Diese versuchen, Stereotype im Zusammenleben von Juden und Ukrainern zu widerlegen. Sie rufen zur Völkerverständigung auf,
berichten über von Ukrainern während des Zweiten Weltkriegs gerettete Juden und erinnern an
bekannte christliche Persönlichkeiten, die sich für Versöhnung eingesetzt haben, wie etwa den
Metropoliten der ukrainischen griechisch-katholischen Kirche Andrij Scheptyckyjvi6 oder Papst
in connection with the anniversary of a tragedy. The massacre of Babi Yar in September 1941, in
which the Germans murdered more than 30.000 Jews originating from the region of Kiev within
two days, is often mentioned. In the months that followed, the National Socialists murdered an
estimated 100.000 people in the ravine of Babi Yar, northwest of Kiev. The victims were mainly
Ukrainian Jews, but Roma, Communists, the mentally disabled and Soviet prisoners of war were
also murdered there.4 Reports also appear relating to smaller Galician towns such as Zolochiv,
Drohobych, Boryslav and Rava Russka, in which numerous massacres took place. There are
also reports about brutal Soviet attempts to turn Jews into Soviets without a past of their own.5
36
Johannes Paul II.7 Dagegen wurden Zeitungen
mit stark ausgeprägtem antisemitischen Akzent, die es in der Ukraine bis Ende der 1990er
Jahre gegeben hat, verboten und in der Öffentlichkeit verurteilt. Infolge eines Gerichtsverfahrens erhielten einige Publikationsverbot.
Darunter die Lwiwer Zeitung „Idealist“ und die
überregionale Zeitung „Silski wisti“. Es ist wichtig zu betonen, dass nicht alle antisemitischen
Printmedien in ihrer Tätigkeit eingeschränkt
wurden. Als Beispiel sei hier die Zeitung „Für
eine freie Ukraine plus“ zu nennen. Ungelöste
politische und gesellschaftliche Probleme in
der heutigen Ukraine tragen ihren Teil zu einer
Verschärfung nationalistischer Tendenzen bei.
Einen großen Raum in den ukrainischen
Printmedien nehmen Beiträge über die politischen Entwicklungen im Nahen Osten, speziell
in Israel, ein. Dabei ist insbesondere die Eskalation des Konflikts zwischen Palästinensern
und Israelis im Fokus der Berichterstattung.
Darüber hinaus gibt es Feuilleton- und Boulevardberichte über das moderne Israel. Dies
sind häufig Beiträge über landwirtschaftliche
Siedlungen wie Kibbuzim und Moschawim,
das pulsierende Leben in Tel Aviv oder über
die Stadt der drei Religionen: Jerusalem.
публікаціях викриваються насильницькі спроби Радянського Союзу представити євреїв
звичайними радянськими людьми без історичного минулого.5
Ще однією гострою темою в пресі і дотепер є міжетнічні стосунки серед місцевого
населення. Є різні думки на цю тему. В деяких публікація засуджуються расистські і
антисемітські напади. В цих статтях робляться спроби спростувати стереотипи щодо
спільного існування євреїв і українців. Вони закликають до взаєморозуміння між
народами, розповідають про врятованих українцями євреїв під час Другої світової війни
і нагадують нам про відомі християнські постаті, котрі приклали свої зусилля задля
примирення, як то Митрополит Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький6 чи Папа Іван Павло II.7 А газети, з яскраво вираженим антисемітським
змістом, які існували в Україні до кінця 1990-их років, були заборонені і засуджувались
суспільством. Деякі видання за рішенням суду отримали заборону на друк своїх публікацій. Серед них львівська газета “Ідеаліст” і всеукраїнське видання “Сільські Вісті”.Але
слід наголосити, що не всі друковані видання антисемітського спрямування були
обмежені в своїй діяльності. І газета “За вільну Україну плюс” була однією з таких. А
гострі політичні і суспільні проблеми в сучасній Україні сприяють поширенню націоналістичних тенденцій.
Значна частка статей в українських виданнях присвячена питанню політичного
розвитку на Близькому Сході, а особливо в Ізраїлі. Велика увага приділяється ескалації
конфлікту між палестинцями і ізраїльтянами. Разом з цим в пресі є публікації і бульварні
статті про сучасний Ізраїль. Дуже часто це розповіді про сільськогосподарські поселення мошви і кубіци,про жваве життя в Тель-Авіві чи про місто трьох релігій – Єрусалим.
Пам’ять чи не найкраще зберігається на рівні культури. Культура, на відміну від
політики, історії чи релігії, є тим ґрунтом, на якому найлегше можна порозумітись.
Культура дає нам численні шляхи для консенсусу і змін. Її артефакти – це наче прояв
пам’яті. Статті про сучасне культурне життя української єврейської общини розповідають нам про їхні свята – Рош-га-Шана, Йом Кіпур та Пурім, а також про відомих
37
Wohl am besten funktioniert die Erinnerungsarbeit im Kulturbereich. Kultur scheint – im
Unterschied zu Politik, Geschichte oder Religion – der gemeinsame Nenner zu sein, auf den
man sich am ehesten verständigen kann. Kultur bietet mehr Möglichkeiten für Konsens und
Veränderung. Ihre Artefakte sind gleichsam Ausdruck der Erinnerung. Artikel über das aktuelle
kulturelle Leben der ukrainischen jüdischen Gemeinde berichten über Feste wie Rosch-haSchana, Jom Kippur und Purim oder erzählen von berühmten ukrainischen Juden, so zum Beispiel von dem Schriftsteller Wassili Grossmann, dem Chemiker Roald Hoffmann, dem Kernphysiker George Charpak, dem Dramatiker Salomon Anski (eigentlich Shlomo Sanwel
Rappaport) oder dem Religionsphilosophen Martin Buber. In den Lwiwer Medien finden sich
darüber hinaus Artikel über bekannte Persönlichkeiten aus der Region um Lwiw, wie etwa über
den Autoren und Zeichner Bruno Schulz.
Die Forschung zur jüdischen Geschichte in der Ukraine wird aber vor allem im wissenschaftlichen Kontext vorangetrieben. Das zeigt das Beispiel des Kiewer Philologen Marten Feller, der mit „Ukrainojudaica“ eine neue Forschungsrichtung vorschlug. Er begründet diese mit
українців єврейського походження, як наприклад письменник Василь Гросман, хімік
Роалд Хоффман, фізик-атомник Григорій
Шарпак, драматург Саломон Анскі (Shlomo Sanwel Rappaport) чи філософ-релігієзнавець Мартін Бубер.Окрім цього у львівських виданнях можна знайти статті про
відомі постаті з цього регіону, зокрема про
автора і художника Бруно Шульца.
Але дослідження єврейської історії в
Україні спрямовується, перш за все, в наукове русло. Прикладом цього є новий на38
прямок наукового дослідження “україноюдаїка” київського філолога Мартена Феллера.
Він пояснює такий підхід історичною необхідністю дослідження єврейської історії
всередині різних суспільств і культур: “Завдання цієї дисципліни полягає у вивченні
історії, культури, літератури, буденного життя і традицій українських євреїв, які становлять субетнос єврейського народу […].” 8
В щоденних виданнях майже не пишуть про місця пам’яті єврейського народу.
Українські видання торкаються цієї теми лише тоді, коли мова йде про національні
інтереси. Це легко прослідковується на прикладі публікації про Бруно Шульца, де
намагаються обмежити його діяльність вузькими рамками українського національного
чи релігійного життя. Але спроби деяких міст присвоїти собі його спадок все ж таки
провалились, як наприклад місто Дрогобич, де він народився. Невдалими ці спроби були й
тому, що пам’ять за своєю природою не може бути централізованою. Сам Бруно Шульц
Intercultural relations in the local population remain another focal topic in the press. Two
very different positions are represented here. Some publications condemn racist and antiSemitic attacks. They attempt to refute stereotypes in the social interaction of Ukrainians and
Jews. They call for international understanding, publish reports about Jews who were saved
by Ukrainians during World War II and point out that well-known Christian personalities such
as the Archbishop of the Ukrainian Greek-Catholic Church Andrei Sheptytsky6 or Pope John
Paul II,7 were committed to a policy of reconciliation. On the other hand, newspapers with a
pronounced anti-Semitic emphasis that existed in the Ukraine until the end of the 1990s were
prohibited and condemned in public. As a result of legal proceedings some of them were
banned from publication. For instance the “Idealist” published in Lviv and the national “Silski
wisti” newspaper. It is important to stress that not all anti-Semitic print media were subject to
restrictions with regard to their activities. One example is the “For a free Ukraine” newspaper.
Unsolved political and social problems in present day Ukraine help aggravate nationalist tendencies.
відчував свою приналежність одночасно до
польської, української і єврейської культури. Проте обмеження його культурної
спадщини лише територією Галичини не
викликає в даному випадку багато нарікань, так як Галичина постійно була багатокультурним регіоном.
За останні роки в українських засобах
масової інформації формується новий кругозір – міста все більше розглядаються як
багатокультурні формування, а не як державні території. В цьому процесі важливу
A lot of coverage is given to the political
developments in the Middle East, and Israel
in particular although reports focus on the
escalation of the conflict between Palestinians
and Israelis. In addition, there are feuilleton
and tabloid reports about present-day Israel.
These are often articles about agricultural
settlements i.e. Kibbutzim and Moshavim,
Tel Aviv’s vibrant scene or the city with the
three religions: Jerusalem.
Commemorative work seems to function
best in the cultural field. Contrary to politics,
history or religion, cultural understanding
seems to provide a common denominator.
роль відіграють такі місця пам’яті як Дрогобич і такі люди як Бруно Шульц, бо вони
демонструють нам різні спогади українських, польських і єврейських етнічних груп.
Нововведенням в цьому напрямку є фестиваль “Бруно Шульца”, що починаючи з 2004
року кожні два роки проходить в Дрогобичі.Так у 2006 році головною темою фестивалю
стала тема “Бруно Шульц і культура Пограниччя”. 9 Про цей фестиваль багато писали і
він жваво обговорюється на медійному просторі.
Друковані видання загалом служать дзеркалом суспільних процесів, досліджуючи і
зразково демонструючи актуальну культуру пам’яті. Згідно нашого аналізу українське
суспільство готове до змін. Жива єврейська традиція перервалась і майже цілком зникла.
Багато всього забулось, а деякі речі хотілось викинути з пам’яті. Пам’ять про єврейське
життя була “законсервована” в приватних поселеннях на руїнах колишніх синагог і в
кварталах де жили євреї. Навіть сьогодні, коли пишуть про єврейську історію, то
39
Kaufhaus „Magnus“, erbaut 1913 im
Auftrag jüdischer Kaufleute. Ecke wul.
Schpytalna/Horodozka. A.S., 2007.
“Magnus” department store, commissioned by Jewish merchants and built in
1913. Corner of Shpytalna/Horodozka
Street. A.S., 2007. Універмаг “Магнус”,
збудований 1913 року на замовлення
єврейських купців. На куті вул.
Шпитальна/Городоцька. А.С., 2007.
40
der historischen Notwendigkeit, die Geschichte der Juden innerhalb verschiedener Gesellschaften und Kulturen spezifisch zu untersuchen: „Die Aufgabe dieser Disziplin liegt in der
Erforschung der Geschichte, Kultur, Literatur, des Alltags und der Traditionen ukrainischer
Juden, die ein Subethnos des jüdischen Volkes sind [...].”8
Über jüdische Erinnerungsorte wird in der Tagespresse kaum geschrieben. Die ukrainischen Printmedien berichten nur dann über dieses Thema, wenn es um nationale Interessen
geht. Dies ist gut anhand der Berichterstattung über Bruno Schulz nachzuvollziehen, die versucht,
ihn in einen engen nationalen bzw. regionalen ukrainischen Kontext einzuzwängen. Die Versuche einzelner Städte sich sein Erbe anzueignen sind jedoch gescheitert, so zum Beispiel im
Fall des heutigen ukrainischen Drohobytschs, seinem Geburtsort. Diese Versuche schlugen
fehl, da Erinnerung von Natur aus nicht zentralistisch funktioniert. Bruno Schulz selbst fühlte
sich gleichzeitig der polnischen, ukrainischen und jüdischen Kultur zugehörig. Die Eingrenzung seines kulturellen Erbes auf die Region Galizien ist in seinem Fall aber sicherlich nicht so
problematisch, da Galizien ohnedies stets multikulturell geprägt war.
Culture offers more possibilities for agreement and change. As it were, its artifacts are an
expression of remembrance. Articles about present-day cultural life in the Ukrainian Jewish
community give an account of Jewish holidays, for instance Rosh Hashanah, Yom Kippur and
Purim, or of famous Ukrainian Jews, such as the author Wassili Grossmann, chemist Roald
Hoffmann, the atom physicist George Charpak, the playwright Salomon Anski (birth name
Shlomo Sanwel Rappaport) or the religious philosopher Martin Buber appear. Furthermore,
articles about famous personalities originating from the Lviv area for instance the author and
graphic artist Bruno Schulz also appear in Lviv’s print media.
However, research of Jewish history in the Ukraine is mainly being done in a scientific context. “Ukrainojudaica“, a new field of research suggested by the Kiev philologer Marten Feller is
exemplary. He substantiates it with the historical necessity to scrutinize the history of the Jews
within different societies and cultures: “The purpose of this discipline lies in the research into
найчастіше висвітлюють події Голокосту.
Набагато рідше пишуть про те, що було
до чи після Голокосту. Але для розуміння комплексності єврейського життя в
Україні це теж є дуже важливим. Проте
пам’ять не можна уніфікувати, так само
як не можна уніфікувати окремих людей.
З цього робимо висновок, що не можна
обмежуватись лише однією інтерпретацією пам’яті. Завжди повинна бути відкрита
суспільна дискусія. І значний вклад можуть внести саме місця пам’яті, бо завдяки
їм проявляється культурна багатогранність міста чи регіону.
Львів завжди мав репутацію багатокультурного міста, бо в ньому різні культурні групи жили поруч. І кожна з цих
груп має власну пам’ять, а отже і різні
спогади, які співіснують в одній площині.
Зародження у сучасному Львові нової міської ментальності потребує майбутньої
відкритої дискусії,в якій різносторонність
спогадів стане культурним надбанням
Львова.
41
Kinder beim Mittagessen in der
Jüdischen Schule „Bratej Israelju“
(Brüder Israels). A.S., 2007. Children
having lunch at the Jewish “Bratej
Israelju”(Brothers of Israel) School.
A.S., 2007. Діти за обідом в
єврейській школі “Брати Ізраїлю”.
А.С., 2007.
In den vergangenen Jahren hält in den ukrainischen Medien eine neue Sichtweise Einzug:
Mehr und mehr werden Städte als multikulturelle Gebilde und nicht länger als nationale
Räume betrachtet. In diesem Prozess spielen Erinnerungsorte wie „Drohobytsch“ und „Bruno
Schulz“ eine wichtige Rolle, da sie die unterschiedlichen Erinnerungen der ukrainischen, jüdischen und polnischen Ethnien veranschaulichen. In diesem Zusammenhang stellt das „BrunoSchulz-Festival“, das seit 2004 alle zwei Jahre in Drohobytsch stattfindet, ein Novum dar. So war
2006 der thematische Schwerpunkt „Bruno Schulz und die Kultur von Grenzregionen“.9 Über
dieses Festival wurde und wird auch in der breiteren Medienlandschaft intensiv berichtet.
the history, culture, literature, everyday life and the traditions of Ukrainian Jews, who represent a subethnos of the Jewish people [...].” 8
The daily press seldom writes about Jewish sites of memory. The Ukrainian print media
only publish reports about this topic when it involves national interests. This can be easily
grasped on the basis of the coverage about Bruno Schulz that attempts to squeeze him into a
national or regional context. However efforts made by various cities to appropriate his heritage
have been unsuccessful, as in the case of the present-day Ukrainian town of Drohobych, his
place of birth. These attempts failed because memory does not function centralistically by
nature. Bruno Schulz himself felt simultaneously affiliated to the Polish, Ukrainian and Jewish
42
Insgesamt eignen sich Printmedien gut
als Spiegel gesellschaftlicher Prozesse, um aktuelle Erinnerungskultur zu untersuchen und
beispielhaft darzustellen. Unsere Analyse zeigt,
dass die ukrainische Gesellschaft im Begriff
ist, sich zu verändern. Die lebendige jüdische
Tradition wurde gewaltsam unterbrochen und
verschwand fast vollkommen. Viel wurde vergessen; viel wollte man vergessen. Die Erinnerung an jüdisches Leben wurde im privaten
Raum, in den Ruinen ehemaliger Synagogen
und jüdischer Viertel „konserviert“. Selbst
wenn heute über jüdische Geschichte geschrieben wird, geschieht dies häufig im Zusammenhang mit dem Holocaust. Selten wird über das
Davor und Danach erzählt. Dies ist aber eben-
cultures. In his case however, narrowing down his cultural heritage to the region of Galicia is
not quite so problematic because Galicia was predominantly multicultural anyway.
In the last few years the Ukrainian media has embarked on a new way of viewing things:
the cities are increasingly being viewed as multicultural entities and not as national spaces anymore. Sites of memory such as “Drohobych” and “Bruno Schulz” play an important part in this
process because they accentuate the various memories of Ukrainian, Jewish and Polish ethnicity. In this context the “Bruno-Schulz-Festival”, a biennial festival founded in 2004 and based in
Drohobych, is a novum. In 2006, the main topic was “Bruno Schulz und die Kultur von Grenzregionen” (Bruno Schulz and the culture of border regions).9 This festival has and is given
intensive, widespread media coverage.
All in all, print media are a suitable means of reflecting social processes in order to examine
and give an exemplary account of commemorative culture today. Our analysis shows that
Ukrainian society is on the point of change. The animate Jewish tradition was forcibly interrupted and nearly completely disappeared. A lot was forgotten, and there was a lot one wanted
to forget. The recollection of Jewish life was “preserved” in private spaces, in the ruins of former
synagogues and in Jewish neighborhoods. Even today, reports about Jewish history are often
1
3
“Дух і літера” видавництво центру європейських
гуманітарних досліджень при університеті Києво-Могилянська академія: http://www.duh-i-litera.
kiev.ua/judaika_rus.htm (станом на 12.06.2008).
4
Американський меморіальний музей Голокосту.
Енциклопедія Голокосту “Київ і Бабин Яр“:
http://www.ushmm.org/wlc/article.php?lang=en&M
oduleId=10005421 (станом на 30.05.2008).
2
Оригінальний текст звучить: “Nora’s conception
of memory is broad: he uses it to discuss geographical
place or locus […], historical figures […], monuments
and buildings […], literary and artistic objects […],
emblems, commemorations, and symbols […] all of
which are the result of an imaginary process that
codifies and represents the historical consciousness
of‘quintessential France’.“ Lawrence D. Kritzmann:
“Foreword”, in: Pierre Nora: Realms of Memory.
Rethinking the French Past, Vol. I: Conflicts and Divisions, NewYork: Columbia University Press, 1996, S. X.
Інститут Юдаїки в Києві: http://www.judaica.kiev.ua/
eng/indexEng.html (станом на 12.06.2008).
5
Клара Гудзик. Російський письменник i
єврейське питання // День, # 28, 16 лютого 2007;
Юрій Шаповал. Розв’язання “єврейського
питання” по-сталiнськи // День, #129 (20.07.2002).
6
Лариса Малахова. Олександр Фельдман:
Андрея Шептицького необхідно визнати
Праведником світу // День, # 4 (19.01.2006).
7
Клара Гудзик. Папа Іван Павло ІІ на святій землі
засудив антисемітизм // День, # 55 (29.03.2000).
8
Мартен Феллер. Україноюдаїка: правда про
українсько-єврейські відносини // Дзеркало
тижня, # 36/511 (11.-17.09.2004).
9
Бруно Шульц вимагає, щоб написане ним читали
дуже уважно. Інтерв’ю з Б. Гайслером //
Львівська газета, # 166/236 (19.09.2007).
43
so wichtig, um die Komplexität jüdischen
Lebens in der Ukraine begreifen zu können.
Denn genauso wenig wie einzelne Menschen
vereinheitlicht werden können, kann auch
Erinnerung normiert werden. Daraus folgt,
dass man sich nicht auf eine Interpretation
von Erinnerung beschränken kann. Statt dessen sollte es eine offene gesellschaftliche Diskussion geben. Dazu können gerade Erinnerungsorte einen bedeutenden Beitrag leisten,
denn über sie wird die kulturelle Vielschichtigkeit einer Stadt oder Region visualisiert.
Lwiw hatte immer den Ruf einer multikulturellen Stadt, in der verschiedene kulturelle Gruppen miteinander lebten. Jede von
ihnen verfügt über ein eigenes Gedächtnis
und damit über unterschiedliche Erinnerungen, die parallel existieren. Damit urbane
44
Identität im modernen Lwiw entsteht, bedarf
es zukünftig einer offeneren Diskussion, in
der die Vielfältigkeit der Erinnerungen als kulturelles Erbe Lwiws geschätzt wird.
1 Das Originalzitat lautet: „Nora’s conception of
memory is broad: he uses it to discuss geographical
place or locus […], historical figures […], monuments
and buildings […], literary and artistic objects […],
emblems, commemorations, and symbols […] all of
which are the result of an imaginary process that
codifies and represents the historical consciousness of ‘quintessential France’.“ Lawrence D.
Kritzmann: „Foreword“, in: Pierre Nora: Realms of
Memory. Rethinking the French Past, Vol. I:
Conflicts and Divisions, New York: Columbia
University Press, 1996, S. X.
http://www.duh-i-litera.kiev.ua/judaika_rus.htm
(Stand: 12.06.2008).
4 United States Holocaust Memorial Museum.
„Kiev and Babi Yar.” Holocaust Encyclopedia.
oduleId=10005421 (Stand: 30.05.2008).
5 Klara Gudzyk: „Der russische Schriftsteller und
die jüdische Frage“, Den, Nr. 28 (16.02.2007);
Juri Schapowal: „Lösung der jüdischen Frage auf
‚Stalinsche’ Art“, Den, Nr. 129 (20.07.2002).
6 Laryssa Malachowa: „Olexander Feldman: Andrij
Scheptyckyj soll zum Gerechten der Welt ernannt
werden“, Den, Nr. 4 (19.01.2006).
7 Klara Gudzyk: „Papst Johannes Paul II verurteilte
den Antisemitismus im Heiligen Land“, Den, Nr. 55
(29.03.2000).
2 Judaica Institut Kiew: http://www.judaica.kiev.ua
/eng/indexEng.html (Stand: 12.06.2008).
8 Marten Feller: „Ukrainojudaica. Die Wahrheit über
ukrainisch-jüdische Beziehungen“, Dzerkalo tyznia,
Nr. 36/511 (11.-17.09.2004).
3 „Duh i litera“ („Geist und Buchstabe“) Verlag
des Zentrums für europäische Humanforschung
der Universität Kievo-Mohylians’ka Akademiam:
9 Interview mit Benjamin Geissler: „Bruno Schulz
verlangt, dass man seine Texte sehr aufmerksam
liest“, Lvivska gazeta, Nr. 166/236 (19.09.2007).
written in connection with the Holocaust.
There is seldom an account of the “Before”
and “After”. But they are just as important in
order to understand the complexity of Jewish
life in the Ukraine. Because in just the same
way as individuals cannot be standardized,
memories cannot be standardized either. It
follows that one cannot limit oneself to an
interpretation of memories. An open public
discussion ought to take place instead. And
this is where sites of memory can make a significant contribution because they visualize
the cultural complexity of a city or region.
Lviv always ranked as a multicultural city
in which various cultural groups lived together. Each has its own memory and therefore
different recollections that live on side by
side. To enable the development of an urban
mentality in present-day Lviv, the diversity of
the memories will have to be treasured as the
culturel heritage of Lviv and more openly discussed in the future.
1
The verbatim quote is as follows: “Nora’s conception of memory is broad: he uses it to discuss geographical place or locus […], historical figures […],
monuments and buildings […], literary and artistic
objects […], emblems, commemorations, and
symbols […] all of which are the result of an imaginary process that codifies and represents the
historical consciousness of ‘quintessential
France’.” Lawrence D. Kritzmann: “Foreword”, in:
Pierre Nora: Realms of Memory. Rethinking the
French Past, Vol. I: Conflicts and Divisions, New
York: Columbia University Press, 1996, p. X.
2
Judaica Institut Kiew: http://www.judaica.kiev.ua
/eng/indexEng.html (Updated: 12.06.2008).
3
“Duh i litera” (“intellect and letters”) publishing
company of the Center for European Human
Research of the University of Kiev-Mohylians’ka
Akademiam: http://www.duh-i-litera.kiev.ua/judaika_rus.htm (Updated: 12.06.2008).
4
United States Holocaust Memorial Museum.
“Kiev and Babi Yar.” Holocaust Encyclopedia.
oduleId=10005421 (Updated: 30.05.2008).
5
Klara Gudzyk: “The Russian author and the
Jewish question”, Den, No. 28 (16.02.2007);
Juri Schapowal: “Solution of the Jewish question
according to Stalin”, Den, No. 129 (20.07.2002).
6
Laryssa Malachowa: “Olexander Feldman:
Andrei Sheptytsky ought to be named to the
righteous of the world”, Den, No. 4 (19.01.2006).
7
Klara Gudzyk: “Pope John Paul II condemned
anti-Semitism in the Holy Land”, Den, No. 55
(29.03.2000).
8
Marten Feller: “Ukrainojudaica. The truth about
Ukrainian-Jewish relations”, Dzerkalo tyznia,
No. 36/511 (11.-17.09.2004).
9
Interview with Benjamin Geissler: “Bruno Schulz
calls for his texts to be read very carefully”,
Lvivska gazeta, No. 166/236 (19.09.2007).
45
IMPRESSUM IMPRESSUM ВИХІДНІ ДАНІ
Herausgeber Editor видавець
Stiftung Neue Synagoge Berlin – Centrum Judaicum Stiftung Neue Synagoge Berlin – Centrum Judaicum
Директор фундації «Нова Синагога Берлін – Центр Юдаїки», Hermann Simon Германн Сімон
Leitung und Durchführung Supervision and Realization Керівництво та реалізація проекту
Sonja Longolius, Katharina Schubert (Berlin) Соня Лонґоліус, Катаріна Шуберт (Берлін)
Mitarbeit und Recherche Cooperation and Research Участь та співпраця
Bozhena Pelenska, Viktoriya Yakovlyeva (Lwiw) Божена Пеленська, Вікторія Яковлєва (Львів)
Projektpartner Project Partner Партнери проекту
Zentrum für Stadtgeschichte Ostmitteleuropas Center for Urban History of East Central Europe (Lwiw)
Центр міської історії Центрально-Східної Європи (Львів)
Grafik Graphics Дизайн
zimmermann und spiegel (Hamburg) ціммерманн і шпіґель (Гамбурґ)
Fotos Photographs Фотографії
I.K.: Irina Kotlobulatowa (Lwiw), S.L.: Sonja Longolius (Berlin), A.S.: Anita Schorcht (Leipzig) Ірина
Котлобулатова (Львів), Соня Лонґоліус (Берлін), Аніта Шорхт (Ляйпціґ)
Übersetzungen Translations Переклад
Maria Lanman (Hamburg), Sofia Onufriv, Serhiy Sheludkov (Berlin) Марія Лянман (Гамбурґ), Софія Онуфрів,
Сєргєй Шелудков (Берлін)
Titelbild Cover титульна фотографiя
Krakauer Markt, errichtet auf den Fundamenten des Alten Jüdischen Friedhofs (erste schriftliche Erwähnung
1414). Bereich zwischen wul. Rapoporta, Basarna, Browarna und Klepariwska. A.S., 2007. Cracow Market, built on
the foundation of the old Jewish cemetery (first written mention in 1414). Area between the streets Rapoporta,
Basarna, Browarna and Klepariwska. A.S., 2007. Краківський ринок, зведений на фундаменті старого
єврейського цвинтаря (перша письмова згадка про цвинтар датується 1414 роком). Район між вул.
Рапапорта, Базарна, Броварна і Клепарівська. А.С., 2007.
46
Bild Seite 6 Picture page 6 зображення нa сторінці 6
Polnische und jüdisch-deutsche Werbeaufschriften an einem Schuhgeschäft. Wul. Naliwajka 13. A.S., 2007. Polish and German Jewish advert lettering on the front of a
shoe store. Naliwajka Street 13. A.S., 2007. Польські і єврейсько-німецькі рекламні надписи на взуттєвому магазині. Вул. Наливайка 13. А.С., 2007.
Für Rat, Unterstützung und Informationen danken wir: Alina Gromova, Thomas Lutz, Renata Stih und Frieder Schnock, Dagmar von Wilcken und den Mitarbeitern und
Mitarbeiterinnen der Stiftung Neue Synagoge Berlin – Centrum Judaicum (Berlin); Rebbezin Sara Bald (Jüdische Gemeinde), Ada Dianowa (Chesed), Ehepaar Parchamowski
(Scholem-Alejchem-Gesellschaft), Meylach Scheychet (American Union of Councils for Jews in the Former Soviet Union) (Lwiw); Ganz besonders danken wir Irene
Stratenwerth (Hamburg), die die Idee zu diesem Projekt hatte und eine erste Konzeption initiierte.
We would like to thank: Alina Gromova, Thomas Lutz, Renata Stih and Frieder Schnock, Dagmar von Wilcken and the staff of the Stiftung Neue Synagoge Berlin –
Centrum Judaicum Foundation (Berlin); Rebbezin Sara Bald (Jewish Community), Ada Dianowa (Chesed), Mr and Mrs Parchamowski (Scholem-Alejchem-Association),
Meylakh Sheykhat (American Union of Councils for Jews in the Former Soviet Union) (Lviv); Our particular thanks go to Irene Stratenwerth (Hamburg), who is responsible
for the conception and initiation of this project.
Дякуємо за підтримку та добру пораду: Алінi Громовій, Томасу Луцу, Ренаті Стіг та Фрідеру Шноку, Даґмар фон Вількен та співробітникам фундації «Нова Синагога
Берлін – Центр Юдаїки»; ребцене Сарі Болд (Єврейська громада), Аді Діановій («Хесед»), подружжю Пархамовських (товариство ім. Ш. Алейхема), Мейлаху
Шейхету (American Union of Councils for Jews in the Former Soviet Union) (Львів); особлива подяка Ірені Стратенверт (Гамбурґ), яка подала ідею цього проекту та
розробила першу його концепцію.
Die Publikation ist gefördert durch die Geschichtswerkstatt Europa der Stiftung „Erinnerung, Verantwortung und Zukunft“ und der Robert Bosch Stiftung. Publication has
been facilitated by a grant from the Geschichtswerkstatt Europa of the Stiftung “Erinnerung, Verantwortung und Zukunft” (Remembrance, Responsibility and Future) and
the Robert Bosch Foundation. Проект реалізовано завдяки фінансовій підтримці «Історичних майстерень «Європа» фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє»,
а також фонду Роберта Боша.
47
Lemberg war über Jahrhunderte hinweg ein Zentrum des europäischen Judentums.
Bis zum Zweiten Weltkrieg war rund ein Drittel der 350.000 Stadtbewohner jüdisch. Die
deutsche Besatzungszeit von 1941 bis 1944 überlebten nur 3.400 Juden. All die anderen
wurden in Ghettos, Arbeits- und Vernichtungslagern ermordet. Wer erinnert sich heute
dieser Menschen? Wie und wo findet die Erinnerung statt? Diese Broschüre macht sich
auf die Suche nach jüdischen Erinnerungsorten in Lemberg und untersucht, wie heute
der ermordeten Juden gedacht wird.
Over a period of many centuries, Lviv was a center of European Jewry. At the start of
World War II, the city had a population of 350.000 of which approximately one-third was
Jewish. Only 3.400 people survived the German occupation between 1941 and 1944.
The others were all murdered in ghettos, work or extermination camps. Who remembers
these people? How and where does the remembrance take place? This brochure is
conceived as an initial step in the search for Jewish sites of memory in Lviv and examines how the murdered Jews are remembered today.
Упродовж століть Львів був центром європейського єврейства. До початку Другої
Світової війни третину його населення (тоді у Львові проживало 350.000 людей)
становили євреї. Німецьку окупацію 1941-1944 рр. пережили тільки 3.400 євреїв.
Всі інші загинули в ґетто, таборах смерті та на примусових роботах. Хто пам’ятає
сьогодні про цих людей? Де і в який спосіб реалізується ця пам’ять? У цьому буклеті
ми спробували відшукати єврейські місця пам’яті у Львові і дослідити, як сьогодні
згадують у Львові закатованих євреїв.
ISBN 978-3-00-025327-0

Broschüre - Sonja Longolius

Transcrição

Documentos relacionados

Musik Für´s Leben

The development of Jewish life in Potsdam Das Landwerk

Unbekanntes Galizien August 2014 Flyer

art in migration Nr. 9

Erbe verpflichtet - Jüdische Allgemeine

Mit Reggae und Propheten

Heute in Wien - Jüdisches Museum Wien

Natalja Sniadanko

Eine interessante Reise bietet die Deutsch-Österreichische

Reisebericht